Вперше серед американських фільмів та серіалів, порекомендую російський фільм.

Вперше серед американських фільмів та серіалів, порекомендую російський фільм.

«Похороните меня за плинтусом» — кіно, яке варто подивитися хоча б раз, бо аналогів на цю тему доволі мало, а можливо й взагалі немає.

Це важка, задушлива, майже клаустрофобна драма 2009 року Сергія Снєжкіна за автобіографічною повістю Павла Санаєва. Її варто дивитися не тому, що вона «красива», а тому що вона чесна до болю і тримається на акторській грі, якої в російському кіно майже немає.

Це не просто фільм про складні стосунки в родині. Це дуже чесна й болюча історія про СССР, 90ті, дитинство, любов, контроль, образи та людей, які іноді завдають болю саме тим, кого люблять найбільше.

Світлана Крючкова. Це головна причина дивитися фільм. Бабуся у неї — не карикатура «злої бабки», хоча так здається на перший погляд.
Це людина, яка колись хотіла бути актрисою в Києві яка читає Кобзаря, проте не відбулася, і весь нереалізований театр вилила на родину. Вона кричить, давить, жаліється, годує, лікує, душить турботою, ревнує. Гра майже на одній ноті — і саме тому страшна.

Найсильніше в цьому фільмі те, що тут немає простого поділу на «хороших» і «поганих». Дорослі вважають, що діють заради дитини, але їхня любов поступово перетворюється на контроль і боротьбу за те, кому належить дитина.
А дитина опиняється між дорослими, які вирішують її долю, майже не питаючи, чого хоче вона сама.

Особливо вражає образ бабусі. Вона одночасно викликає лють, жалість, співчуття й навіть розуміння. Це людина, яка щиро любить онука, але її любов настільки важка й задушлива, що від неї хочеться втекти.
І саме в цьому, мабуть, головна сила фільму: він показує, що любов сама по собі ще не гарантує, що людині поруч із тобою добре.

Бабуся не «просто зла». Вона щиро вважає, що рятує онука від «поганої» матері, від протягів, від життя. Це класична співзалежність: турбота як клітка. Психологи потім писали про фільм саме в цьому ключі — амбівалентна батьківська любов, яка гріє і душить одночасно. Якщо ви стикалися з токсичною родиною, «я ж для тебе стараюся», контроль під виглядом здоров’я — картина вдарить точно.

Атмосфера радянської квартири. Захламленість, запах ліків, халати, тарілки, телевізор, «не висовуйся», «ти ж хворий». Все те, що кожен з нас міг відчувати в дитинстві.

Фільм залишає після себе дуже неприємний осад. Але саме тому його й варто дивитися. Це не кіно для того, щоб розважитися на вечір. Це історія, після якої ще довго думаєш про власне дитинство, батьків, родину і про те, як легко турбота може перетворитися на контроль.

https://youtu.be/drkPmbkNex8?