Інші ж взагалі не всередині мене. Для інших, що споглядають ззовні, усі мої ідеї, всі мої почуття мають ніс. Мій ніс. І мають пару очей, моїх очей, яких я не бачу, а вони бачать.
Який зв’язок між моїми ідеями і моїм носом? Для мене — жодного. Я своїм носом не думаю, а, думаючи, на ніс не зважаю. А інші?
Інші, що не можуть зазирнути всередину мене й побачити мої ідеї, а бачать ззовні мій ніс? Для інших мої ідеї і мій ніс перебувають у тісному зв’язку, бо, наприклад, коли ідеї до краю серйозні, а ніс за своєю формою кумедний, то вони б сміялися.
"Один, ані один і сто тисяч" Луїджі Піранделло, яку я купила у Вавилонської на Форумі, - настільки прекрасна книжка, що дочитування "Забери мене у Віллов-Фоллз" опинилося під загрозою 👀