На тиждень людині перепадає лише 150 грамів хліба! Перед крамницями, а також перед установами, що розподіляють продукти, протягом цілого дня стоять довжелезні черги
— писав угорський археолог Нандор Феттіх.
Міська управа запровадила карткову систему: пайок у перші місяці складав лише 200 г хліба на день, черги формувалися вдосвіта, часто люди залишалися ні з чим.
Всі голодували по-справжньому, що призводило до великої смертності. Наявними були навіть самогубства… Згодом було введено для населення голодний пайок до 250 г хліба-сурогату, від якого розвивались шлункові захворювання
— цитує спогади киян історикиня Марина Лобода.
Люди виживали обміном речей на їжу, відвідували громадські їдальні, де часто виникали сутички. Окупанти ж харчувалися ситно, маючи вдосталь м’яса й хліба.
17.10.1941. У нас починається справжній голод. Хліба немає. Його видавали двічі по 200 грам на особу і вже більше тижня нічого не видають. Пустили чутки, що хліб отруєний і тому його не видають населенню… Купити досі нічого не можна. Магазини всі зачинені. А на базарах селяни міняють продукти вже тільки на повністю нові речі. Сухарі закінчилися вже кілька днів тому… А є сім'ї, в яких зовсім нічого немає їсти і головне ніяких перспектив…
— йдеться у щоденнику київської художниці Ірини Хорошунової.
Ціни чорного ринку були захмарними: буханець хліба коштував 120–150 карбованців при денному заробітку 2,5.
У 1942–1943 роках голод лише посилювався, люди стояли юрбами, вдихаючи запах білого хліба біля магазинів "тільки для німців". Навіть після повернення радянської влади восени 1943-го пайки лишалися мізерними — 200 г хліба на особу.
🔗Спогади киян про життя під нацистською окупацією 1941–1943 років — читайте у матеріалі NV.
Магазин по вулиці Велика Житомирська в Києві, 1941-1942 роки. Фото: DR
👉 Підпишіться на NV