Хороші слова одного дня повинні стати непотрібними.
Як покажчик на дорозі.
Ви ж не забираєте покажчик із собою.
Він просто показує напрямок.
Так само і терапія.
Терапевт не може прожити ваше життя.
Не може зробити ваш вибір.
Не може відчути замість вас.
Не може сказати вам, кого любити, кого залишити, кого пробачити і куди йти.
Він може бути поруч достатньо довго, щоб одного дня серед сотень чужих голосів ви раптом почули свій.
І спочатку він може бути дуже тихим.
Майже нечутним.
Але ви його впізнаєте.
Бо він не кричить:
"Ти повинна".
Він говорить:
"Я знаю".
І в цю мить вам більше не потрібен той, хто скаже, як правильно.
Ви повернулися.
До тієї точки всередині себе, з якої колись пішли дуже далеко, щоб бути коханими, прийнятими, потрібними, зручними, хорошими.
І раптом виявляється:
повертатися було недалеко.
Ви весь цей час були тут.
Тільки між вами і вами було дуже багато шуму.
Тому іноді після моїх текстів нічого не робіть.
Не шукайте наступний.
Не аналізуйте.
Не намагайтеся негайно "пропрацювати" те, що відчули.
Відкладіть телефон.
Посидьте.
Подивіться у вікно.
Послухайте своє дихання.
І якщо всередині хоча б на кілька секунд стане тихо -
не поспішайте заповнювати цю тишу.
Можливо, саме зараз вона говорить вам значно більше, ніж я.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Ляля ❤️