Роки і відповідно дні народження, шорокими мазками, злилися в якусь одноманітну полосу. Кожен рік як попередній. І здавалося б, при докладанні певних зусиль, щось повинно ставати краще, простіше. Має ж бути хоч якась мотиваційна винагорода, за логікою?
Ніхєра. Кожен рік важче, відповідальності чомусь більше, а процес не звужується до "сиди на сраці, насолоджуйся відлагодженим до дрібниц процесом", а стає ширше і потребує ще більше уваги.
Мабуть судилось нам жити не в часи де можна "просто жити і отримувати задоволення від життя та особистого зростання". А де нова задача як заохочення.
І єдине що турбує, щоб вистачило сил та здоров'я.
Дякую всіх весь час був поряд.
Дякую всім хто допомагав та допомагає.
Дякую навіть тим, хто просто не заважав маючи повноваження.
По нинішнім міркам, це подвиг.
58 рочків. Поборемось.