Мені здається, ми за ці роки придумали собі якусь «правильну війну».

Мені здається, ми за ці роки придумали собі якусь «правильну війну».

Військовий має бути сильним, мовчазним і без зайвих питань. Ще бажано трошки брудним і замученим. І обовʼязково з тирчащим волоссям і патлатою бородою.

Цивільний — донатити, не нити і бажано не втомлюватись.

Волонтер — багато збирати, мало витрачати на себе і взагалі виглядати так, щоб ні в кого не виникло зайвих думок.

Сімʼя військового — чекати, триматись і не розвалюватись. Ще сітки по ночах плести.

Коротше, всі мають проживати війну правильно.

Тільки живі люди так не вміють. Військові вигорають.
Цивільні бояться. Волонтери заєбуються. Хтось злиться. Хтось тупо мовчить. Хтось сьогодні донатить, а завтра не може. Хтось два роки тримається, а потім його просто складає навпіл.

І от питання.

Може ми вже трохи заєбали одне одного вимогами, як саме треба правильно жити цю війну?

Бо війна і так забирає дохуя. Може не треба ще й самим добивати одне одного за те, що хтось переживає її не так красиво, як нам хотілось би.

А що вас за ці роки найбільше заєбало в оцьому «правильному» проживанні війни?

Саппорт | Мерч | Донат