Про людяність.

Про людяність.

Ми часто захоплюємося силою. Силою зброї. Силою характеру. Силою волі.

Але є сила, про яку говорять значно рідше.

Це — Людяність.

Ми звикли думати, що вона живе у великих вчинках. І так, вони, безумовно, важливі. Врятувати життя. Закрити великий збір. Пожертвувати чимось важливим.

Та насправді людяність народжується зовсім в іншому місці.
У бажанні поділитися останньою сигаретою. Накрити побратима другим спальником, бо вночі стане холодніше. Притримати двері тому, у кого зайняті руки. Не розбудити того, хто вперше за багато днів зміг заснути. Налити зайву кружку гарячого чаю. Помітити, що людина мовчить уже не першу годину. Запитати: Ти як? І не піти, не дочекавшись відповіді.

Саме з таких дрібниць народжується довіра. Саме з них народжується відчуття, що ти не один.

І саме вони нагадують, що навіть тоді, коли здається, ніби навколо залишилося надто мало людяності, вона все ще є. Просто живе у таких дрібницях.

Жорстокість не потребує зусиль. Вона приходить сама в тих чи інших зовнішніх обставинах і з особистим бекграундом. Образити. Відвернутися. Сказати: «Мене це не стосується». І це вже питання вибору.

А людяність потрібно обирати щоразу. Набагато важче - не втратити здатність співпереживати тоді, коли навколо так багато болю.

І якщо ми втратимо людяність - можна залишитися живим, але перестати бути Людиною.

І, мабуть, це найбільша поразка, яка тільки може статися. Тому, вважаю, людяність - це не просто добра риса характеру.

Людяність не заважає бути сильним. Вона визначає, для чого ця сила взагалі існує. Бо сила без людяності дуже швидко перестає бути силою.

P.S. Який маленький прояв людяності ви пам’ятаєте все життя? Можливо, той, що зробили ви. А можливо - той, який одного разу зовсім несподівано отримали самі.

Саппорт | Мерч | Донат