За весь нескінченний термін служби помітив одну чудову закономірність.

За весь нескінченний термін служби помітив одну чудову закономірність.

Ви як командир можете безкінечно розробляти план штурмових дій, виходу на позиції або їх утримання, можете задіювати безкінечну кількість ресурсів — хоч 100 «байрактарів», 500 «хаймарсів», тисячу дронів, — але ймовірність дати штангу все одно буде достатньо висока. А все через маленького негідника, який може затесатися серед бійців.

Дуже важливо вчасно виявити це маленьке гавнєцо та припісюнити його чи знайти йому заняття, яким ніхто не хоче займатися.
І цей негідник — ніхто інший, як панікер звичайний. Різниця між взводами, де є панікер, та взводами з бойовим лідером, колосальна.

Взвод із панікером має великий шанс не вийти, не дійти, боятися рухатися, застрягати, зависати та робити багато інших помилок, і все через панікера, який старанно дизморалить усіх оточуючих, посіявши в головах паніку, тим самим люди очкують, туплять, вмирають.

Бувало таке, що тіп боявся добігти до укриття, бо опудало позаду сиділо й накручувало, — так вони обоє за тим деревом і загинули.

Не брати панікера в десятки разів вигідніше та економніше, ніж брати: стріляти він усе одно не буде, як і копати, і йти.

Оце важливо враховувати. Я, як солдат звичайний, бачачи у своєму відділенні перед виїздом подібного персонажа, одразу просився йти окремо від нього, щоб оцео черв'ячело не жер мізки всю дорогу.

Не будьте, мужики, черв'яками — у черв'яка доля розписана навпіл: або 200-й, або 500-й, нормальними варіантами його шлях не закінчується. Дуже важливо вміти тримати себе в руках та допомагати іншим тримати себе в руках.

Саппорт | Мерч | Донат