Заговорив про АТО, одразу навіяло спогадів.

Заговорив про АТО, одразу навіяло спогадів.

Саме АТО я застав на кінці, тоді вже почалося ООС — по суті той самий хліб із пліснявою, тільки в документах по-іншому писали, ну ще тоді була вже жорстка позіціонка, як раз про неї поговоримо.

Зараз я вам передам тодішнє окопне буття, а ви охрінієте від того, яким це був інший світ.

1. Мобілізованих було більше, ніж контрактників, а головне —це були мобілізовані «заробітчани», які підписували контракт на пів року виключно тоді, коли бригада виїжджала до сектору. В сектор нас збиралось багато, було легко грузитись, бо грузило майно 70 чоловік, а на виїзді ту саму кількість розвантажувало 30, бо всі мобіки до того часу по петлях давали. І це була абсолютна норма, поїхати в сектор як в Польшу поробити пару місяців.

2. Комісії ходили по ротах ледь не щотижня. Якщо зараз комісія працює тільки в безпечній зоні, раніше на твою позицію заходила ціла делегація з надроченими аркушами та ручками в пошуках недоліків.

3. На кожному ВОПі обовʼязково мав бути тренувальний зал, червоний пожежний щит, лазня, повноцінна кухня та документація. В якийсь момент один геній придумав зробити журнал наявного особового складу на ВОПі, до якого мали прикріплювати світлину військовослужбовця, вік та інші дані.

4. Ми примудрялися заводити світло із села, яке стояло за 5 км від позицій.

5. Перше, що ти мав робити зранку — чистити окопи, які осипалися; увесь наступний час — копати.

6. Єдиний дрон, який ми бачили, — це дрон ОБСЄ. 24/7, зі звуком холодильника «Днепр», він літав над позиціями, але ніколи нічого не бачив.

7. Якщо солдат ходив брудний, немитий, він був кріпко йобаний, а разом із ним і пів бригади — бо не навчили бідолагу митись.

8. У травні — що до нас, що до «НМ ДНР» — приходили начальники й їбали за високу траву перед вогневими позиціями. Мем був у тому, що ми бачили, як сепари косили траву, та не заважали, бо завтра косити траву будемо ми, вони бачили й не заважали. Такий собі умовний домовнячок. Однак варто було комусь шмальнути, і всі домовленості одразу розвіювалися разом зі всією наявною номенклатурою БК, яке летіло одне в одного.

9. Найцінніший товар, який можна було дістати на позиціях, — лівак. Необліковане БК, яке можна було випустити в бік кацапів, бо те, що видавала бригада, як правило, перераховувалося. Окрім цього, були постійні обшуки позицій у пошуках зайвих патронів — не дай боже попадеться патрошка з лівим серійником.

10. Солдат звільняли за недбалу службу 😁

11. Під час ротації ми не тільки передавали позиції, але й продавали новій бригаді майно, яке залишаємо, а на наступній ротації викупляли те саме майно назад.

12. Найбільше, чого ми боялися, — то жінку-снайпера, яка, згідно з легендами, намагалася відстрелити пісюн. Підґрунтя для цього міфу дійсно було, оскільки ворожих снайперів було багато. А вже проходячи школу снайперів, я зрозумів, що найчастіше снайпер намагається влучити в живіт, а балістика вже робить свою справу. Тому я в якомусь сенсі також був жінкою-снайперкою, яка, можливо, комусь відстрелила хуй та залякала пів напрямку.

13. Кожного понеділка ми їли жорсткі несмачні шашлики. Ні, ми не зажерлися, просто видавали багато мʼяса, яке було складно зберігати. До слова, вас могли б четвертувати, якби ви тримали мʼясо поруч із рибою, а цибулю — поруч із консервами.

14. Таксі з харчами або навіть блядями можна було замовити до самого бліндажа 🗿🗿

15. За відкриття вогню в бік ворога без наказу тобі могли уєбати дуже крепку догану, а ще і командиру взводу, роти, батальйону…

Про ті часи можна згадувати дуже багато: як хороше, так і гівно, яким доводилося смачно давитися. Тим не менш, співчуваю тіпам, які не пізнали, що таке ООС — ви ріл багато проєбали.