Дмитро Кривенко: «Конкурси чи самоочищення? Як перестати міряти прокуратуру красивими гаслами Останн

Дмитро Кривенко: «Конкурси чи самоочищення? Як перестати міряти прокуратуру красивими гаслами

Останні роки нам активно нав’язують думку, що єдиний спосіб обрати «ідеального» Генерального прокурора — це черговий грандіозний конкурс із купою «експертів», міжнародних спостерігачів та гучних публічних співбесід.

Але давайте подивимося на реальну картину життя, а не на те, що малюють у красивих презентаціях.

Що нам зазвичай пропонують активісти та «експерти»?

«Людина поза системою». Вважається, що якщо взяти людину «з вулиці» (громадського діяча, науковця чи просто юриста без досвіду в органах), вона магічним чином перестроїть роботу тисячної структури.

Реальність: Людина без знання реальної внутрішньої «кухні» слідства й процесуального керівництва або згорає за пару місяців, або стає повністю залежною від заступників та радників, які й керують усім замість неї.

«Оцінка за красивими гаслами та співбесідами». На конкурсах оцінюють уміння гарно говорити англійською, виголошувати правильні тези про «верховенство права» та подобатися камері.
Реальність: Прокурор — це не політик і не спікер. Це жорсткий кримінальний процесуаліст та адміністратор. Жодна публічна співбесіда не покаже, як людина діятиме під нічним тиском, коли треба приймати складне процесуальне рішення.

«Суцільно корумпована система». Нам роками продають міф, що у прокуратурі немає чесних людей і її треба лише «ламати через коліно».

Реальність: Більшість прокурорів на місцях — це фахові, сумлінні люди, які щодня тягнуть величезний масив рутинної роботи за звичайну зарплату. І вони перші потерпають від політичних струсів зверху та некомпетентного керівництва.

Як це має працювати насправді, якщо ми хочемо результат?

Замість штучних конкурсів варто звернути увагу на інституційне самоочищення та фахову оцінку.

Хто найкраще знає, який кандидат насправді є принциповим процесуалістом, а хто — «продавцем справ» чи чиїмось ставленником? Не медійні експерти і не політики. Це знають самі прокурори всередині системи.

Реальні критерії, які дійсно мають значення:

Професійний авторитет серед колег. Сильний очільник має виходити із середовища, яке його поважає. Коли орган самоврядування (як Рада прокурорів) спроможний сформувати й запропонувати кандидатури, це кандидат не від «політичних дахів», а від чесної більшості фахівців.

Знання системних дірок ізсередини. Керівник повинен чітко розуміти, де й як саботуються справи, як зливаються обшуки та де виникають «фактові» провадження-фантоми для тиску на бізнес.

Процесуальна автономність. Здатність сказати «ні» будь-якій правлячій політичній силі чи опозиції, коли від нього вимагають замовних рішень.

Здатність захистити чесного підлеглого. Оцінка роботи керівника — це не статистика вироків (яку легко намалювати), а відсутність свавілля, закриття «повішених» справ і припинення торгівлі кримінальними провадженнями.

Пора переходити від шоу з конкурсами до довіри всередині професійних інституцій. Справжнє очищення починається тоді, коли система сама висуває лідера, за якого їй не соромно.

P.S. А щоб цей механізм не перетворився на кулуарні домовленості чи кланові розклади, потрібен простий і дієвий запобіжник.

Проведення відбору та повну перевірку кандидатів має здійснювати Рада прокурорів, але з обов’язковим інструментом — прямою анонімною лінією для кожного рядового прокурора.

Кожен рядовий працівник із регіону чи району повинен мати змогу безпечно повідомити про всі реальні «факапи», «скелети у шафі» чи гріхи кандидатів. І да… кожен негідний кандидат буде чітко знати: про його реальні «подвиги» обов'язково спливе те, про що ніколи в житті не дізнаються жодні грантові активісти чи медійники, бо про це знають тільки ті, хто працював поруч.

І тоді доля та майбутнє Прокуратури опиняться в руках самих прокурорів. Якщо вони дійсно прагнуть відновлення поваги та авторитету до своєї професії — нехай цей авторитет буде відновлений ними самими.
А контроль за повідомленнями на анонімну лінію та їх перевірку покласти на якийсь парламентський комітет, куди входимуть представники всіх парламентських фракцій і партій.