одним із завдань будь-якого кримінального провадження є забезпечення неупередженого розслідування (с

одним із завдань будь-якого кримінального провадження є забезпечення неупередженого розслідування (ст. 2 КПК).

другою після верховенства права засадою кримінального провадження є законність. її зміст, серед іншого, полягає в тому, що прокурор, керівник органу досудового розслідування та слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають особу, так і ті, що її виправдовують, а також забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ст. 9 КПК).

існування обставин, які викликають обґрунтовані сумніви в неупередженості прокурора, слідчого чи детектива, виключає їхню участь у кримінальному провадженні та є підставою для відводу (статті 77, 80 КПК).

безсторонність є невід’ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. неупереджене виконання стороною обвинувачення покладених на неї функцій є необхідною передумовою справедливості кримінального провадження загалом.

неупередженість та об’єктивність є засадами діяльності прокуратури і кожного прокурора, зокрема прокурорів САП (ст. 3 Закону України «Про прокуратуру»).
неупередженість є також одним із принципів діяльності НАБУ (ст. 3 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»).

з огляду на викладене питання: чи здатні прокуратура - ОГП та підпорядковані йому прокуратури, САП і НАБУ - забезпечити неупередженість досудового розслідування у провадженнях, у публічних комунікаціях щодо яких вони дозволяють собі поширювати недостовірні відомості та без жодних застережень використовувати матеріали, які взагалі не стосуються відповідного кримінального провадження, створюючи в суспільстві наперед визначене уявлення про обставини справи та винуватість конкретних осіб?

адже той, хто під час триваючого розслідування, а тим більше на його початковому етапі, публічно оголосив власну обвинувальну версію єдино правильною, а тим більше підкріпив її матеріалами, які не стосуються цього провадження, стає заручником такої своєї версії.

чи здатен він після цього так само неупереджено досліджувати обставини, які спростовують цю версію, виправдовують особу або свідчать про необґрунтованість уже прийнятих процесуальних рішень?

чи не перетворюється за таких умов мета розслідування зі всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин на пошук будь-якого підтвердження того, у чому суспільство вже намагалися переконати?

усе це набуває ще більшого значення, коли відповідні заяви та публікації поширюють не окремі прокурори, слідчі чи детективи, а офіційно від імені самих органів - ОГП, САП і НАБУ.

тоді це вже не позиція чи помилка окремого працівника, а публічно задекларована позиція відповідної інституції.

чи зможе за таких умов окремий прокурор або детектив, який працює в цьому органі та перебуває у службовому підпорядкуванні, залишатися насправді неупередженим і процесуально самостійним, а не шукати підтвердження результату, наперед визначеного та публічно оголошеного керівництвом?

відповіді не сподобаються нікому