💔 ВІДПУСТИ — І ПОБАЧИШ, ЩО ТВОЄ
Іноді треба відпустити все і всіх, кого тримаєш мертвою хваткою. Не тому, що настав час. Не тому, що так склалися обставини. І не тому, що тобі цього захотілося чи руки втомилися. Просто послаб пальці, розчепи кулаки — і спостерігай уважно. Хто залишився поруч? Нікого? Глибокий вдих. Рівномірний видих.
Ти відпустила не своє. Ти відпустила зайве. Те, що твоє — воно вчепиться в тебе, буде триматися за тебе, не відпускатиме. А те, що зникло легко, твоїм ніколи й не було.
💚 Зроби ще один вдих. І видих. Візьми в руки себе — не когось іншого, а саме себе. І рушай на пошуки свого. Не заради «аби було», а заради справжнього. І не шкодуй, не благай, не повертаючись. Всі ці ігри в самообман — до першої твоєї слабкості. Бо варто лише змучитися, як знову захочеться тримати те, що тягне вниз.
Але ти вже інша.
🔔 СОРОКА НАТРІЩАЛА