натомлений спадень охоплює хвилі приборканий схлип сливовим обрамленням звивисто змійкою тягнеться в

натомлений спадень охоплює хвилі приборканий схлип
сливовим обрамленням звивисто змійкою тягнеться вгору
що впасти йому до підніжжя прогірклому й не говіркому
і злившись у марева колесо — звільна котитися долу
допоки далека зоря навмання маяком миготить

допоки стихає засмагле відлуння чиєїсь ходи,
розніжена вщент попелястою пінною
на переправі
рахманно гойдаючись жінка у сутінки тінню пірнає
збираючи бережно розсипи дорогоцінних коралів
й у човен рибальський ховає жадані скарби

я знав її голосу затінок, понад буденних доріг
розлогою мʼякістю сміху вальсуючи
в моїх обіймах
впліталася нитка безсмертя просякнута снів мерехтінням
такою несхожістю збитих докупи тридольно нерівних
маленьких людей і незмірних подіями днів

і вʼязнула в патоці погляду сіро-зелених бажань
впізнавана справжністю трепету доторків ніжності — мука
скучання за плетивом радости
тієї, що я не дослухав
в засвідчених нами на згадку
натільних малюнках
короткометражних сюжетів
й ніким незагоєних ран

фатальних.
закинутих неводом в море добірними перлами слів
красивою драматургією зібраних в стоси романів
прочитаних, вибраних, знятих шаблонно й доволі банально,
як безліч подібних історій —
і всі не про нас… наостанок,
про нас я ніколи нікому повідати б все не зумів

@nlitvinovapoetry

#літвінова