Все хороше чомусь закінчується так швидко - у долонях не встигнеш стиснути, назвати не встигнеш слов

Все хороше чомусь закінчується так швидко -
у долонях не встигнеш стиснути, назвати не встигнеш словом, -
і вже серпень, важкий метелик, б’ється у шибку,
сіпається на міцному гачку, ніби спіймана срібна рибка –
але бажання виконує вибірково.
В синій скринці насправді ще стільки чудес про літо,
ми чомусь їх не з’їли, не розпакували вчасно.
Починаються светри на вечір, холодні великі квіти,
стиглі яблука і години, коли зовсім не хочеться говорити –
або може хочеться, але про що – неясно.
Хто лишився у цьому літі – відходять тихо,
ніби тіні, полями знівеченими, зруйнованими містами,
у повітрі за ними здіймаються зблисками вири й віхоли,
і вони зникають у бризках, а ми навчитися жити і дихати
з тим, що все це і правда стається з нами.
Залишається кілька днів на різні дурниці,
на липкий кавуновий сік і сльози, літаки та південні траси.
І куди ми дінемось потім – загалом, немає різниці,
і студентки вже готують довгі теплі спідниці,
і встановлюють обігрів на літніх терасах.

Катерина Бабкіна