Я більше не відчуваю середини, я проста пустота вікна виставлені на розпашку мені не просто, не важк

Я більше не відчуваю середини, я проста пустота
вікна виставлені на
розпашку
мені не просто, не важко, не класно,
не аж так
приємно,
не те щоб погано
лице покривають плямні
мокруваті виділення,
виділи мене серед сірого простору,
де я стою в шлакоблок втиснута голкою гострою.
я як пʼята стіна доволі занедбаної комуналки:
підвіконня обвислі пустими пляшками, недоїденими банками
закруток. лице заклеєне суто
дешевими постерами,
на руках ошмаття віршів без апострофів,
бо в російській розкладці не просто
знайти апострофи.
я раніше була впевнена, що в стіни повинні вставлятися вікна
тепер я стою розбита, з кулаків бʼють у живіт мені,
і на плінтус тваринки підіймають свою задню лапу
на моїй спині слово з трьох букв розмазано
і завішене розпʼяттям.
що ти знаєш про те, як бути зайвим?
дома нормальні і з чотирма стінами,
нахєра їм пʼята. я як латка на всяк випадок,
як додатковий ґудзик, що кріплять до одягу,
як цвях, що в зцементовану
стіну не ввійшов з першого разу
й залишив, зараза, дірку.
звучить спірно, печально, таке не розкажеш друзям за пляшкою,
але мені досі не просто, не важко, не класно,
не аж так
приємно,
не те щоб погано
просто в моєму домі вважається гарним тоном залишитися бездомним, проте не окупованим.
стіна стоїть рівно, але відокремлено.
Вода котиться з щічки до долу.

@levizkins

#левіза