Це 1954 рік, а отут показував ще.
А ось вірш Маланюка з цієї ж антології, який він написав у серпні 1937 року і присвятив Катрі Гриневичевій:
Карпати
Тут спізнені черешні. Дика рожа
Ще квітне, хоч на долах — вже жнива.
О, земле рідна, знову ти нова
І я оттут як гість із Запорожжя.
Смереки, ялівець, густа трава.
Та Прут шумить — його не затривожать
Ні хащі, ні камінні бездорожжя,
Ні людські тіні, ні земні слова.
Від полонини віє прохолода.
Чим вище, тим трудніш безкрилий крок
Людини. Та зате ж яка свобода
В цих хвилях гір, в срібних нитках річок.
Ще трохи — й майже степовий, неспинний
Ось в груди вдарить вітер з України.
💙💛