Роман Ольги і Арсенія Брильових «Зникнення Северина Рибалки» — вельми жорсткий детектив про розслідування вбивств у містечку Вільне, яке було звільнене від сепарів. За деякими ознаками чітко впізнається Слов'янськ.
Так от, я маю дуже великі претензії до редакторів всіх рівнів і бетарідерів, які взагалі з текстом не працювали, але навіть попри це, мені подобається.
Тут реалізовано дуже складну примарну мовну межу на Донбасі — українська це, чи сурж, чи якась діалектна суміш, тут передається багато, деякі герої говорять по-різному залежно від обставин, а деякі діалоги мене приводять у захват, як от, розмова слідчої з начальником транспортного цеху завода:
— У вас є звичка казати на незнайомих людей «підор»?
— Слухайте, я в транспортном отдєлє працюю. У мене така жизнь, шо я можу сказать на кого угодно шо угодно.
🤪 Вибачте, грубо але життєво.
💪 Мені подобається, як Брильови працюють з мовним питанням у цьому романі (при тому, що саме по мові у мене в одному місці претензії до редакторів, але пофіг). Це поле, на якому нам ще сіяти і жати, воно наразі непахане.
Слушай, — запитав раптом Антипенко, — а ти на мовє принципіально разговаріваєш ілі просто западєнєц? Данила наче зачепили гаком за живе м’ясо і смикнули донизу. Антипенко не мав на увазі нічого поганого. Зазвичай ніхто не має на увазі нічого поганого...
— Звик, — сказав Данило.
— А, понятно. Ну гляди, прішлі.