Народився Дмитро Донцов в нині окупованому ворогом місті Мелітополь 29 серпня 1883 року. Спочатку закінчив Мелітопольське училище, а потім в серпні 1902 року продовжив навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету. Ще в студентські роки почав політичну діяльність як член Української соціал-демократичної робітничої партії, але був виключений звідти через конфлікт. Тоді політичні погляди Донцова дещо відрізнялися від тих, які ми знаємо сьогодні, але вже було помітно сходження перших паростків радикального ультранаціоналізму.
З 1914 року проживав у Відні й Берліні, а з 1916-го — у Швейцарії, згодом став першим головою Союзу визволення України. На початку 1918-го повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах. Упродовж 1919—1921 років — шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР у Швейцарії. З 1922 року — знову у Львові, редагував декілька журналів. Роки спостереження, пізнання, та творення, починають звертати Донцова до традиціоналістичного світогляду — про традиціоналізм він говорить вже у тому ж році у статті «До старих богів», а у 1926 році публіцист написав свою провідну роботу — «Націоналізм», яка вплине на ідеологію ОУН.
1939 року емігрував за кордон, перебував в багатьох містах та країнах Європи. Стрімка еволюція Донцова у бік традиціоналізму стається на початку Другої світової війни, відбувається поглиблення учення про національну еліту, він починає апелювати до поняття "каста" в своєму журналі «Батва». Говорячи про касту, Донцов говорить не лише про політичний інститут, але й про суспільну верству і цим прокладає місток до повноцінної концепції ієрархічного, станового суспільства. Підсумком ідейної еволюції в період Другої світової війни стає ще одна фундаментальна праця — «Дух нашої давнини».
Кожний народ представляє – в певній хвилині – його провідна верства. Вона може складатися з касти жерців, феодалів, дрібної шляхти, бюргерів або «селянсько-робітничої» бюрократії, – це все одно. В кожній з них – в різні епохи – може бути втілений тип або один (плебейський), або другий (володарський). Наприклад, напередодні великої революції 1789 p., знуджена пануванням і спрагнена матеріальних утіх, французька феодальна аристократія хилилася вже до феллахського типу. Так само козацька аристократія на Україні – виразний аристократичний тип за Богунів і Дорошенків, стає типом плебейським за панів Халявських…
Всупереч пануючим нині загальноприйнятим "фактам", Донцов був прихильником націонал-соціалістичного світогляду і вітав його успіх: не одна його публікація у «Віснику» містила схвальні думки про звільнення німецької нації від диктату Версалю. Під час війни проти Радянського Союзу він також служив перекладачем в одній з німецьких частин та навіть критикував програму УГВР за ігнорування непропорційно великого впливу однієї біблійної меншини. З 1947 року жив у Монреалі, де у 1948—1953 роках викладав українську літературу у місцевому університеті. Помер великий український ідеолог 30 березня 1973 року.
Перемога сильніших і здібніших – в інтересі поступу, се є один аспект боротьби за існування, другий – усунення слабших, і се також не може обійтися без насильства, сього великого чинника в історії. Природа не знає гуманності і справедливості. Без насильства і без залізної безоглядності нічого не створено в історії … насильство – се одинокий засіб, яким розпоряджують нації, схудобілі через гуманітаризм … прагнути величності своєї країни, се значить прагнути нещастя своїм сусідам. Ми, Українці, можемо лише вітати перемогу фашистів, адже з ними перемогла наша ідея, яку знаходимо в їх концепції рідного краю, як найвищої цінности.
☠️ @vallholl