Iryna Rybakova Про Дружківку.

Iryna Rybakova
Про Дружківку.
У серпні 4 роки тому бригаду перекинули з Ізюмського напрямку на Бахмутський, і ми оселилися в Дружківці.

Спочатку ми спробували жити в Костянтинівці. На той момент в місті не було води. Нам допомогли знайти приватний будинок. До будинку «додавалася» бабуся 80-ти років, яка не була власницею, але приглядала за порядком, наскільки могла. Комунікація з нею не склалася, бо половину звернень до неї бабуся ігнорувала. Як виявлялося, молилася в цей час (це було неочевидно). Окрім того, заявила, що молиться за російських солдат. Тож, ми почали шукати житло, і нам вдалося знайти квартиру у Дружківці.
Жили навпроти церкви на Енгельса. Газу в місті не було, світло постійно вимикали, воду часто доводилося набирати у свердловинах. Але після зручностей надворі на Харківщині, це був крок у бік комфорту. Перед Новим роком бригаду вивели, а менше, ніж за місяць повернули назад (за цей час відбулася окупація Соледару і третини Бахмуту).
Ми знайшли житло на Космонавтів біля літачка. І зажили життя.
Газ у місті відновили, інфраструктура, як і у всіх прифронтових міст, яких ще не торкнулися активні бойові дії, розквітала. Кафе, ресторани, готелі, перукарні, базари, мілітарі-магази - все запрацювало на повну. Вода була лише зранку і ввечері, але регулярно. На виїзди їздили швидко, шикарними дорогами, зі всіма милими серцю Окко і Паралелями на шляху.

Були обстріли ракетами: російські окупанти знищили відділення поліції, льодовий стадіон, будівлі вокзалу, зруйнували школи у Дружківці і сусідньому Горняку. Іноді били по житлових будинках. Але це було не надто часто, і поступово інтенсивність вщухла.
Утім, окупанти зробили технологічний ривок. У сусідній Констасі почали активно застосовувати FPV-дрони на оптоволокні. Почали обрізати логістику. Авіабомби стали керованими. Тепер окупантам не треба було залітати літаками на нашу територію і ризикувати.
Ми розповідали, що відбувається у Констасі, місцевим, з якими товаришували. Радили морально і матеріально готуватися до переїзду, думати, де будуть вчитися їхні діти.

Зрозуміло, люди не сильно дослухалися, відганяли погані думки. Одна жінка, з якою вигулювали собак, чесно сказала, що не хоче розбиратися, що таке FPV.
Навесні минулого року по Дружківці стали активно бити шахедами, іноді по 20 за ніч. Наш будинок взяли у планові цілі. Окупанти перебили водопостачання у Словʼянську, і Дружківка десь на тиждень залишилася без води. Коли воду нарешті давали, тиску до нашого 4-го поверху не вистачало. Тягати баклаги і займатися побутом паралельно зі службою стало важко. Тому влітку минулого року ми переїхали у Краматорськ. Із важким серцем. Я дуже не хотіла. Мені подобалася Дружківка. Там, попри все, мені було спокійно, затишно і комфортно.
Сильним ударом по Дружкіці стали не стільки відключення води і світла, скільки комендантська година до 11-ї і після 15-ї. Магазинчики та заклади почали закриватися. Коли закривалося «фіолетове кафе» (так ми називали City Coffee із найкращою у світі кавою), ми обіймалися з власницею. Вона плакала і радила записати номер знайомого психотерапевта, що приймає онлайн.
За місяць після переїзду з Дружківки ми поїхали знімати роботу «крил». На мій превеликий жаль, позиції виявилися в місцях, де я буквально нещодавно по вечорах бігала свої нещасні 3 км.
Війна наближалася.

Коли ми працювали з журналістами в Дружківці протягом останніх місяців, всі наші походи по місту були піші. Все ж автівка – більш бажана ціль для дрона, ніж людина. Якось різко, не поступово, Дружківка перетворилася на абсолютно інше місто, з якоїсь паралельної реальності. Просто, мабуть, свідомість не може досі прийняти, що посередині оцього бульварчика Космонавтів, яким я ходила 100 раз на день, то на студію, то з собакою, то на зустрічі, тепер могила місцевого мешканця, якого не змогли довезти до кладовища. А кладовище зовсім поруч, за курганом в полях, 2 хвилини їзди! Але їзда неможлива, і то поле – відкрита ділянка, де не сховаєшся

ЗАПРОПОНУВАТИ НОВИНУ | ПІДПИСАТИСЯ: @AndriyuKK |
ЗАМОВИТИ РЕКЛАМУ