Михайло Федоров в інтерв’ю іноземним ЗМІ назвав свою відставку «втратою надії» для людей.
«У людей забрали надію», — заявив ексміністр, коментуючи своє звільнення.
От усі мої знання із психіатрії аж кричать, що це чистої води діагноз з усіма тими маніями й фобіями. А старий, хоч і не довгий досвід роботи в політтехнології підказує, що в хворому суспільстві підігрувати отаким перверзіям у суспільних очікуваннях на "нові лиця", "прастого парня з народа", "главнає, шо нє парашенка"... — це брудна й банальна політтехнологія. Бо ж демонструвати повагу населенню, як це постійно робив Порошенко, це те, що нє паймут с. Якщо Федоров планує підтягнути для себе, чи для Zеленського (це більш імовірно) оті поріділі ряди виборців-2019, то з ними, мабуть, і слід тільки отак спілкуватися: зверхню та із цілковитою зневагою.
Але, що б там не було з отих двох варіантів, чого в них точно нема, то це хоч каплі щирості й людяності. І якщо Zейло для надто багатьох із його виборців та прихильників уже починає нагадувати престарілого брєжнєва в стані глибокого маразму, то Федоров — той самий брєжнєв, але з 1964 року, коли його зробили генсеком, поваливши хрущова. Пригадую спогади багатьох людей з того часу — його після волюнтариста хрущова, яким усім надокучив, та й рівень життя різко падав, почали сприймати аналогічно до нинішнього Федорова.
Отакий брєжнєв на пару десятиліть молодший. От лише від того "мілашки" до танків у Празі й відновлення масових репресій минуло менше 4 років... Але хіба хтось хоче про це задумуватися? Головне ж населенню вкинули новий беззмістовний, але звучний лозунг: "Федоров — наша надія!" І понеслося... А ці двоє сидять собі на Банковій, стежать за подіями і ржуть з охлосу.