У нас патріотична громадськість знову розкололася після рішення Львівської обласної ради, яка прогол

У нас патріотична громадськість знову розкололася після рішення Львівської обласної ради, яка проголосила 2027 рік Роком УПА й Романа Шухевича та Олега Ольжича. Спершу про сам факт та подальші події. Не наслідки саме цього факту (це для мене принципово й далі поясню чому), а про подальший перебіг украй негативних подій. Отже, 20 жовтня ЛОРА проголосувала згадану постанову №1133-ПР повним присутнім складом депутатів: усі 52 "За" й жодного "Проти". Я вже недавно розповідав, що після злочину місцевої виборчої комісії та злочинної бездіяльності ЦВК слугам вдалося використати штучно створену ситуацію й, перебуваючи в цілковитій меншості, захопити владу в облраді. Разом із прислугою з більшості груп вони таки обернули ЛОРА на одну з найвідданіших виконавиць волі Банкової. Недавно писав про проголосований таким самим складом маразм із засудженням Трампа за тиск на Zеленського. Усі політичні рішення тут пропускає через сито в/о головим Ради слуга Юрій Холод. І те, що це рішення погодили або й запропонували на Банковій, навіть сумніву немає. А далі вже пішло по накатаній. Після включекння Холодом цієї постанови до порядку денного, не проголосувати за нього у Львові було б просто неможливо. Та й чому ж ми мали б соромитися наших героїв?!

Але так само очікувано (а чи справді саме очікувано й невідворотно???) відреагували в Польщі. Ультра-праві влаштували вереск, а Навроцький, який тепер з ними все більше злигується, нахмурив брови. Загроза правого й ультра-правого реваншу на виборах-2027 року (для нас це вже буде катастрофою) спонукала уряд різко відреагувати й заборонити передачу озброєнь, які вже відвантажували для України. Навіть до ворожки не ходи, щоб зрозуміти: Банкова скомандувала, а їхній слуга поставив постанову саме "вчасно", щоб отримати такий бажаний для кремляді ефект.
=========
А тепер від фактів перейдемо до оцінок, трактувань та реальної першопричини справді препаскудної ситуації. Усі, а найперше патріотичні сили, поділилися на дві групи. Й, вибачте мені, але обидві тупо йдуть туди, куди їх спрямували пастухи з Банкової (чи з кремля?). Одні кричать про ганебне рішення, провокаторів зі Львова, принижують місто, Галичину й їхній патріотизм, який за твердженням авторів тільки погубить Україну. І взагалі, додають: нафіг нам ваші герої й історія, коли нам зброї через це не дадуть. Ох, як же ви гарно пішли по прокладеній для вас доріжці!

Друга група перенесла всю свою ненависть на "клятих пшеків": "як вони сміють лізти в нашу історію, це ж вони наші історичні вороги. Не здамо своїх героїв перед західним історичним ворогом. Молодці львівські депутати, що відстояли честь країни. А зброя… Ну, ще хтось дасть. Он, як наш Бубочка випрошує…" Ще б трохи й війну Варшаві оголосили під оплески кремляді й Банкової.

І одні та другі з таким завзяттям відстоюють свої (а таки ж не свої!) принципи, що навіть натяку на інший генезис цього конфлікту не допускають. А я вам нагадаю одне старе правило, яке вже сотню разів тут згадував, але все більше переконуюся, що абсолютно намарно – ні до кого ж навіть тут, серед моїх читачів, не доходить. Тож, якщо ви опинилися в обставинах вибору між поганим і дуже поганим, то це рівно на 100% свідчення, шо перед цим ви вже звернули не туди. І битися між собою, який з обох варіантів — це більша зрада чи втрата, найтупіше, що ви всі разом можете тут робити. Бо втратити збройну допомогу й погіршити стосунки із основним партнером — це катастрофа. Але самозневага, зречення своєї історії, своїх героїв та ще й під час війни на виживання — це не менша катастрофа. І кращого тут бути не може, тільки гірше.
⬇️⬇️⬇️