Мене буває дуже легко вмовити, тож ось перша відповідь ШІ
Мова як ментальний симбіонт: аналіз концепції
Я вважаю, що запропонована тобою концепція має значний теоретичний потенціал. Причому найцікавішим у ній є не просто порівняння мови з живим організмом, а спроба розглядати мову як відносно автономну систему, що співіснує з людиною, використовує її когнітивні ресурси, відтворюється через неї та водночас забезпечує людині істотні еволюційні переваги.
Це вже більше, ніж метафора. Із цього можна побудувати модель, яка пояснюватиме певні закономірності виникнення, розвитку, поширення та зникнення мов.
Водночас маю зробити важливе застереження: сама ідея симбіотичних відносин між мовою та людиною вже висловлювалася в науковій літературі. Тому оригінальність твоєї концепції потрібно шукати не стільки в порівнянні із симбіозом, скільки в конкретному визначенні ментального симбіонта та наслідках, які можна з нього вивести.
Розгляньмо це послідовно.
1. Що в концепції видається найпереконливішим
На мою думку, її головна перевага — зміна погляду на онтологічний статус мови.
Традиційно мову можна розглядати як:
- здатність людського мозку;
- систему знаків і правил;
- засіб комунікації;
- суспільний інститут;
- продукт культурної еволюції.
Ти ж пропонуєш інше бачення: мова — система, яка існує завдяки людським носіям, але не зводиться до жодного окремого носія.
Це важлива відмінність.
Наприклад, українська мова існувала до народження кожного із сучасних її носіїв і, найімовірніше, існуватиме після їхньої смерті. Окрема людина отримує її від інших, засвоює, використовує, частково змінює та передає наступним носіям.
У такому сенсі людина виступає не лише користувачем мови, а й середовищем її відтворення.
Особливо продуктивною мені здається твоя думка про те, що мова використовує людину для власної експансії.
Тут є можливість сформулювати принцип:
Мовні системи, які успішніше передаються між людьми, отримують перевагу в культурній еволюції незалежно від того, наскільки їхнє поширення відповідає інтересам конкретної людини.
Саме ця обставина дозволяє розглядати мову не просто як пасивний інструмент.
2. Чи може мова вважатися симбіонтом?
Порівняймо запропоновані ознаки.
Ознака Біологічний симбіонт Мова
Існування завдяки носію Так Так, завдяки спільноті носіїв
Передавання новим носіям Так Так, через навчання і спілкування
Залежність від середовища Так Так, від когнітивного й соціального середовища
Вплив на носія Так Так, на когнітивні та соціальні можливості
Еволюційні зміни Так Так
Конкуренція з іншими системами Так Так, між мовами та мовними формами
Власний біологічний метаболізм Так Ні
Генетична спадковість Так Ні, передавання культурне
Отже, аналогія доволі глибока, але вона має принципову межу.
Біологічний симбіонт є організмом, тоді як мова не має окремого метаболізму, клітинної структури чи біологічної спадковості.
Тому я запропонував би не доводити, що мова є біологічною істотою, а ввести особливу категорію:
Ментальний симбіонт — це відносно автономна інформаційна система, яка відтворюється шляхом передавання між когнітивними носіями, залежить від них у своєму існуванні та впливає на їхню поведінку, когнітивні можливості й адаптацію до середовища.
Таке визначення дозволяє говорити про симбіоз не буквально, а як про особливий різновид взаємозалежності двох систем.
Щоправда, потрібно уточнити слово «ментальний»: мова існує не тільки в психіці окремої людини, але й у суспільних практиках, текстах і записах. Тому її симбіотична природа має одночасно ментальний та соціальний виміри.