FT розбирає історію Bialetti
Гейзерна кавоварка Moka з 1933 року стала символом італійського дизайну. Але от сама Bialetti так і не виросла до рівня Barilla чи Ferrero. Поки капсульні машини відбирали ринок, компанія позичала гроші на посуд, техніку та мережу магазинів, проте жоден із цих напрямів не дотягнув до прибутковості моки. На кінець 2024 року в неї були збитки і €115 млн чистого боргу, тобто ціла річна виручка.
Рятувати бренд взялася міланська NUO, за якою стоять династія Pao з Гонконгу та нащадки родини Hermès. Борг рефінансували, від зайвого відмовилися, а моку тепер продають як модну річ у кольорах Barbie, футбольних клубів і Stranger Things. Виручка торік зросла на 11% до €166 млн, понад 60% досі дають кавоварки, і з 4,5 млн проданих штук більшість пішла за кордон.
Різницю між успішними і неуспішними голова компанії Джузеппе Морічі бачить не в грошах, а в управлінні. Сімейний капіталізм сам по собі не проблема, вважає він, і як приклад наводить німецьку Miele, яку досі контролюють нащадки засновників, а виручка вже перевищує €5 млрд.
В Італії ж, за даними обсерваторії AIDAF-Bocconi, сім'ї контролюють близько двох третин компаній із виручкою понад €20 млн, і більшість із них досі повністю керуються родичами. Передають справу власники пізно, в середньому у 75 років.
Масштабуватися так дуже важко, пояснює професор бізнес-школи IMD Альфредо Де Массіс, адже рішення досі ухвалюють умовно в неділю за родинним обідом. Щоб рости, сім'ї доводиться пустити до ради директорів сторонніх людей і довірити щоденне керування найманим менеджерам.
Схожу закономірність помічає й історик економіки з Bocconi Андреа Колі: в італійських промислових регіонах вижили майже виключно ті компанії, що вийшли за кордон і найняли зовнішніх управлінців.