Роблю.
Якби я був комусь підконтрольний, навряд чи міг би так відкрито листуватися з державними установами, публікувати відповіді, виносити питання на загальний розгляд і говорити про те, що вважаю важливим. Але я роблю це відкрито, тому що вважаю: аудиторія та суспільство має право знати, що відбувається.
І, як би дивно це не звучало, мої канали і зокрема цей Телеграм канал - один із небагатьох майданчиків, де справді є живе спілкування з людьми. Тут можна висловити свою думку, поставити запитання, підтримати ініціативу або не погодитися (не плутаємо з обсценною лексикою). Тут є все: і смайлики, і критика, і негативні реакції, і клоуни під дописами. Буває, що робиш хорошу справу, а у відповідь отримуєш клоуна. Що ж, маємо те, що маємо.
Але я хочу сказати інше: не дозволяйте негативу знецінювати хороші справи.
❗️Якщо ви вважаєте певну ініціативу правильною, підтримайте її. Поставте вподобайку, напишіть коментар, поширте допис. Це не просто цифри під публікацією. Це розуміння того, що ти не сам, що людям не байдуже і що варто продовжувати.
Я можу спати дві-три години, а потім знову повертатися до основної роботи, відповідати на повідомлення, вести канал, комунікувати з людьми та установами.
Я не буду зараз перелічувати все, що нам вдалося зробити. Завдяки вашій підтримці ми допомогли багатьом людям. Це конкретні випадки.
❗️Зараз одна з наших цілей - домогтися гідного вшанування Олександра Пергу, дяді Саші.
Ми продовжуємо листування з Офісом Президента України. Ми отримуємо відповіді, але питання залишається відкритим.
І я хочу запитати: чому це так довго?
Людина віддала своє життя, рятуючи дитину, яка не була їй рідною. Він зробив це не заради нагороди, не заради відзнаки й не заради того, щоб про нього писали в соціальних мережах.
Він просто це зробив!
І коли мені кажуть, що, можливо, цього недостатньо для нагородження, я хочу запитати: а що тоді достатньо? Який саме вчинок має зробити людина, щоб держава визнала її подвиг? Чи справді для цього потрібно бути чиїмось знайомим, мати потрібні зв’язки або чекати, поки про тебе заговорять достатньо голосно?
Я не стверджую, що знаю всі обставини розгляду. Але я знаю, що понад 25 тисяч людей підтримали цю ініціативу. І вважаю, що це достатня підстава для уважного, відповідального та своєчасного розгляду звернення.
Ми також хочемо встановити контакт із рідними Олександра - його дітьми, батьками (якщо є в живих) та іншими близькими, щоб зрозуміти їхню позицію й діяти з повагою до родини.
Якщо так складеться, що родина не зможе або не захоче прийняти нагороду, ми готові обговорити можливість її передачі до музею, де подвиг Олександра зможуть гідно вшанувати й зберегти пам’ять про нього.
Йдеться про людину, яка віддала своє життя заради іншої людини. Про вчинок, який не повинен загубитися в листуванні, процедурах і нескінченному очікуванні.
Тому на запитання «А що ти зробив?» я відповім ще раз: роблю. І продовжуватиму робити все, що від мене залежить.
Вас попрошу про одне: якщо ви вважаєте, що такі вчинки заслуговують на визнання, не мовчіть. Підтримуйте ініціативу, поширюйте інформацію, долучайтеся до обговорення.
Тому що суспільна пам’ять не виникає сама собою. Її творять люди, яким не байдуже.
Працюємо далі.. ми