Я знаю людей, які писали дисертації за гроші. Знаю тих, хто ці гроші платив. Знаю тих, хто їх брав.
У нас, якщо людина обіймає вищу посаду, вона часто автоматично вважає себе кращою за того, хто стоїть нижче в ієрархії. І вже може дозволити собі ставитися до іншого як до людини «нижчого сорту».
Та що говорити, якщо людина веде умовний Telegram-чат на тисячу підписників у своєму будинку — і вже почувається настільки впливовою, що може вирішувати, кого поважати, а кого принижувати.
Для мене це не про Telegram. Це про культуру влади, статусу й ставлення одне до одного.
Держава не повинна бути місцем, де тебе змушують залишатися. Вона має стати місцем, де тобі хочеться бути.
І тільки тоді це буде справді держава, яка має шанс на краще майбутнє.
Мені часто кажуть: «А у нас кращий сервіс», «А у нас сильніші спеціалісти», «А у нас багато талановитих людей».
Цього недостатньо.
Не треба постійно доводити, що ми кращі за когось.
Треба просто відповідати стандартам — на всіх фронтах.
Почнемо хоча б з елементарного — поваги.
Повага до людини з боку інституцій, які за своєю природою мали б цю людину захищати.
Повага від депутатів, які повинні представляти інтереси суспільства, а не використовувати посаду як спосіб збагачення.
Повага до науки.
Люди, які дискредитують академічну доброчесність, купують чи продають дисертації, а потім ще й намагаються знецінювати чужу наукову роботу, — це вже не просто питання особистого конфлікту.
Це знецінення самої науки.
А після цього мені можуть писати «прохфесор», бо хтось накрав, хтось надурив, хтось купив собі статус.
Тільки чомусь за чужу нечесність маю відповідати я — своєю репутацією і знеціненням своєї роботи.
І, зрештою, має бути найпростіше — повага один до одного.
Не тому, що перед тобою депутат.
Не тому, що перед тобою професор.
Не тому, що в нього тисяча підписників.
Не тому, що він займає вищу посаду.
А просто тому, що перед тобою — людина.
Наша країна – гарна країна, але..