Сьогодні маємо дуже радісну новину у нашій сімʼї.

Сьогодні маємо дуже радісну новину у нашій сімʼї. Наші родичі, які перебували в окупації майже 5 років, повернулися на підконтрольну Україну.

Дякуємо українським волонтерам і всім, хто гідно зустрічає наших людей вдома. Дякуємо за можливість знову бути на рідній землі.

Це родичі з боку моєї дружини. І повірте, все, що ми чуємо від людей, які пережили окупацію, - це страшні речі. Ми всі втомилися від війни. Усі хочемо спокою, безпеки, можливості просто жити. Але повірте: там не краще. Там люди переживають те, чого ми навіть не можемо уявити.

Немає нічого ріднішого за власну землю. Для когось це Херсонщина, для когось - інший окупований регіон України. Це дім, спогади, рідні стіни, могили близьких, вулиці, якими ходив все життя.

Важливо розуміти: дуже багато людей, чиї домівки досі залишаються на окупованих територіях, чекають на повернення.

Тому, коли хтось говорить, що після закінчення війни люди не повернуться в Україну, я хочу сказати: повернуться. Принаймні багато хто з них.

Я пишу про це, бо хочу, щоб ми пам’ятали про людей, які залишилися в окупації, і про тих, хто мріє повернутися. За кожною такою історією - конкретні люди, родини, життя, які не можна зводити до статистики.

Думайте про мир. Говоріть про мир. Політики - шукайте можливості припинити цю війну.

Політики мають шукати шляхи до миру й домовленостей, які дозволять зупинити кровопролиття та повернути людям можливість жити на своїй землі. Мир - це не просто слово. Це шанс для родин знову бути разом, для дітей - рости вдома, а для людей, які пережили окупацію, - повернути собі нормальне життя.

Ми хочемо миру.