Казка про офіцера та ВКЗ із паралельного всесвіту.

Казка про офіцера та ВКЗ із паралельного всесвіту.

Частина 1

Жив-був офіцер, і жилося йому стабільно. По телевізору говорили, що все добре, а насправді було трохи краще, ніж )(уювенько.
Ну так і жив він собі: задачі лускав, на наради ходив, пуздюлів отримував і якось збирався ту лямочку до пенсії дотягнути. Але тут раптом — тиць-пиздиць! — начальник на больнічку впав.
Ну, а коли начальник на больнічкє, то зазвичай ТВО призначають. І тоді треба і свою на )(уй непотрібну роботу, і начальникову задарма робити.
Але куди ти дінешся з робочого місця, яке зазвичай підводним човном у лапках називають?
— І дивись, короче, — каже начальник. — Завтра ВКЗ.
— Поняв. Дивитися, — підтвердив офіцер.
— Дивись пильно, бо останнім часом на ВКЗ дивні дива відбуваються.
— Які? — перепитав офіцер.
Начальник подивився, очі округлив, ніби занурився в неприємний спогад, від якого мурахи пробігли по шкірі.
— Та різні, короче. Підготуйся. Маєш бути кращим. — І додав: — Маєш бути Майклом, тоді, може, і пронесе.
Ну й почав офіцер потіти вдвічі інтенсивніше. І за себе потіти, і за начальника.
А коли стрілки годинника показали 18:00, взяв він папочку, записничок, довідку, в якій була інформація від народження Всесвіту й до стану на 18:00 сьогоднішнього дня.
Приходить у визначене місце. Там уже зв’язківець із апаратурою якісь сигнали ловить. Ну, офіцер і присів, усю інформацію повідкривав. Бо ніколи не знаєш, що ж начальнику в його світлій головоньці клацне.
— Є сигнал! — зрадів зв’язківець.
Офіцер поправив форму, погладив долонею груди й, побачивши старшого начальника на моніторі, одразу сказав:
— Бажаю здоров’я!
Після того як усі привіталися, старший начальник одразу почав промову:
— Значить, мене це всьо вже вкрай за7бало. Куди не подивишся — одні безхребетні ледарі лазять. Скільки це ще буде продовжуватися? А? Чого мовчите?
Офіцер знав, що в такий момент краще мовчати. Революціонерам в армії зазвичай най7бонутіші задачі роздають. Щоб амбіції й потенціал даремно не пропали.
— Не знаєте? — продовжив старший начальник. — Ви, як завжди, ні)(уя не знаєте. Зате я знаю. Ви передайте там своїм, особливо однотонному старшому офіцерському складу, що ще раз така )(уйня буде — і п’ятдесят відсотків поїде здобувати бойовий досвід, а в кого він уже є, той поїде його вдосконалювати. Понятно, мля?
— Так точно!
— І це перше. Друге — продовжуємо проводити кампанію престижу корпусу. Значить, мені до завтра до…
Начальник чомусь простягнув руку вбік і взяв зі столу дивний піщаний годинник, на якому просто зараз римськими цифрами зверху було написано XIX.
— Значить, до заходу першого сонця, для особо обдарованих уточнюю — до двадцятої години, подати узагальнені дані щодо обґрунтування навантаження у формі таблиці Excel.
Офіцер заніс задачу в записничок і трохи задумався. Узагальнені дані в Excel — нічого дивного. Але от перше сонце… Втім, за двадцять чотири роки сумлінної служби в армії можна й не таке почути.
— Так, що там по мотиваційних контрактах?
— Працюємо! — в один голос відповіли присутні на ВКЗ.
— )(уйово працюєте! Пупко з якої бригади? З вашої? Ну, так от він теж мені слізно пояснював, що працює і йому, мля, часу не вистачає. А потім бачу, що о двадцять четвертій годині він уже спати лягає. Е-е-е, ні, шановний! Ми так працювати не будемо! Не вмієш працювати будеш, як кажуть у НАТО вjobbувати.
— Так точно!
— Що в нас по зменшенню соціальної напруги?
— Спадає.
— )(уйово спадає!
Старший начальник ще щось там сказав, а потім його дивний годинник видав якісь дивні звуки. Він переглянув свій записник.