Роман із Житомирщини став на захист України ще до початку повномасштабної війни.

Роман із Житомирщини став на захист України ще до початку повномасштабної війни. Служив у піхоті на Донеччині, а з 2016 року — в мінометному підрозділі.

Під час оборони Маріуполя його батальйон опинився в оточенні. Після поранення Романа гелікоптером евакуювали до лікарні Мечникова. Та після операції він якнайшвидше повернувся до побратимів.
«Шви мені знімали вже хлопці на позиції. Я розумів, що вони або потраплять у полон, або будуть 200-ті. Тому старався повернутися до них. І дружина моя там служила теж. Вона потрапила в полон».

Дружина Романа провела в російському полоні дев’ять місяців. Сьогодні вона поруч із ним і залишається його головною опорою.
Після Маріуполя Роман продовжив службу у штурмовому взводі. Під час одного із завдань його група мала замінити військових, які опинилися в оточенні. Завдання виконали, але на виході бійців атакували дрони.

«Від вибуху я впав і вже побачив, що ноги немає».
Роман сам наклав турнікет і продовжив рух. Побратими завантажили його на наземний роботизований комплекс, однак дорогою техніку знищив FPV-дрон. Тоді поранений поповз до визначеної точки.
«Коли доповз, туди вже приїхали мої на пікапі. Плюнули на всю заборону та приїхали за мною».

У лікарні Романові ампутували ногу та руку.
Згодом він потрапив до одного з 20 реабілітаційних центрів мережі RECOVERY, заснованої Віктором та Оленою Пінчуками. Центри працюють по всій Україні та допомагають військовим безоплатно відновлюватися після поранень.

Уже за місяць Роман спробував стати на протез. У RECOVERY він займається на різних тренажерах і поступово вчиться підлаштовуватися під нові можливості свого тіла. Коли бракує сил на спортзал, просто вдягає протез і виходить гуляти парком.

За час реабілітації Роман зблизився і з фахівцями, і з іншими захисниками.
«Я розумію, що вони фахівці з реабілітації, але тут усе працює як дружба з усіма», — говорить він. Історія Романа — лише одна з понад 50 тисяч історій військових, які вже пройшли відновлення у центрах мережі RECOVERY.

Самого Романа найбільше тримає думка про людей, до яких він хоче повернутися. У підрозділі на нього вже чекають — залишилося завершити реабілітацію.

Для військового це питання відповідальності перед тими, кого він роками навчав і з ким пройшов війну. Адже свого часу вони також не залишили його.