Ну це було добре.

Ну це було добре.

Карісса Орландо «Вересневий дім»

Так, першу половину книги мене дратували персонажі.
Можливо не прям дратували, але викликали здивування: головна героїня дещо відморожена — ну так, повний дім привидів, але ж вони майже мирні, ну трохи крові на стінах — але ж вона зникне в жовтні (хоча далі там розкриваються причини особливостей її поведінки).
Донька, яка приїжджає до будинку батьків вперше за 4 роки і буквально починає ламати меблі, бо їй конче потрібно залізти в шафки.
Чоловік героїні — ну скажу, що я раділа тому, як склалася його доля.

Сподобалося, як поступово відкривалися подробиці минулого життя, це добре вибудовувало паралель з небажанням Маргарет їхати з будинку.

Але от сам фінал мене розчарував. Крізь всю книгу тягнеться тема абʼюзивних стосунків та показано жертву, яка не може з них піти. І це гарно прописаний психологічний трилер. Авторці ще й вдалося майже до самого фіналу витримати інтригу: це дійсно містика чи все ж відбувається в чийсь голові.

А потім стається 352 сторінка і ти сидиш з думкою, а шоб шо, все ж було ідеально, весь пазл склався, є чудова фінальна фраза, яка б лишила загадку. Просто нащо? Нащо ти вписала оцей слешер та «разом нас багато»?

За фінал мінус, але книзі все одно 4 зірочки.

P.s. А ще поки читала постійно згадувала серіал «Привиди» (тільки той, що британський). Бо в цілому тут присутній трохи такий, комедійний вайб. Хоча можливо це були нервові смішки, хтозна.

🐉 Книжкова Драконка