У 1960-х Шапочніков почала використовувати власне тіло та його фрагменти як матеріал для скульптури. Вона робила зліпки губ, грудей, живота та інших частин тіла, а потім відтворювала їх у пластиці, поліестері й поліуретані. Знайомі частини людського тіла в її роботах збільшуються, множаться, деформуються та втрачають звичний контекст. Так художниця перетворювала особистий, інтимний образ тіла на універсальний образ людського існування.
Менш ніж за рік до смерті Шапочніков говорила про свою творчість :
Мій художній жест спрямований на людське тіло, цю “цілком ерогенну зону” з її невизначеними та швидкоплинними почуттями. За допомогою зліпків людського тіла я намагаюся зберегти у напівпрозорому полістиролі швидкоплинні моменти життя, його парадокси та абсурдність. Я переконана, що серед усіх проявів швидкоплинності людське тіло є найкрихкішим. Воно є єдиним джерелом усієї радості, усього болю та всієї правди.
📸:1. Аліна Шапочніков у майстерні, Париж, бл. 1964.
2. «Крушлова (Материнство)», 1969.
3. Аліна Шапочніков за роботою над «Великими животами», 1968.
4. «Гербарій XIII», 1972.
5. «Лампа-рот», бл. 1966.
6. «Десерт III», 1971.
7. «Роти в русі», 1966.
8. «Пьотр у повний зріст», 1972.
9. «Автопортрет I», 1966.