Десь разів пʼять я послухав новий альбом Queens Of The Stone Age і він мені сподобався.

Десь разів пʼять я послухав новий альбом Queens Of The Stone Age і він мені сподобався. Особливо сьогодні, коли я йшов на роботу вранці, а здавалося ніби це ранок неділі — ані людей, ані машин.

Звісно, є за що покритикувати Perfecth. Наприклад, за те, що це найкоротший альбом QOTSA — всього 36 хвилин і розлогих умовних бойовиків тут лише третина, а всі інші треки нетипово короткі. Або за те, що нових пісень всього 8, бо Sunday — це трек з Post Pop Depression Іггі Попа, хай його і Джош Хоммі написав. Чи за те, що гурт різко перейшов в акустичну тональність. 

Втім, якщо придивитися, то Perfecth складно назвати таким, що відрізняється від решти доробку. Так, він далеко не ідеальний і не найкращий. Втім, за цим релізом, як на мене, стоїть бажання швидше грати нове і небажання довго сидіти на піснях та чекати, коли вони вже нарешті визріють. 

Так, можливо гучності і неприємного гітарного бряцання тут бракує, як і епічності чи моментів, коли так і хочеться пірнути в мош. Проте оцей характер, що притаманний пісням QOTSA на місці. Просто в іншій формі: відкритій, ніжній та вразливій. І якщо це стає зрозуміло не одразу, то після кількох прослуховувань. 

Питання в іншому — в ставленні. За що слухач любить QOTSA? За все, що вони роблять? Чи за якусь одну рису? В мене вийшло перше.

https://www.youtube.com/watch?v=kTzkt99_BwA