Ось і настав той момент, коли я не в захваті від нового альбому Jungle.

Ось і настав той момент, коли я не в захваті від нового альбому Jungle. Точніше, Sunshine непоганий. Легкий, минає швидко, апбітний настрій музики попри не завжди апбітні тексти. Enjoyable, одним словом.

Але два моменти мене дещо непокоять. Перший — Том Макфарленд тут зазначений співавтором всього на двох треках, хоча раніше велика доля сонграйтінгу припадала саме на нього. Таке враження, що із появою в складі Лідії Кітто, керування Jungle перейшло до неї та Джоша Лллойда-Ватсона.

Можливо це не сильно помітно одразу, але відчувається, що напрям змінився. Якщо ви слухали реліз минулорічного сайдпроєкту Лідії та Джоша Loaded Honey, то схожість буде кидатися у вуха 100%. Я нічого не маю проти неосоулових медляків, у Jungle достатньо вдалих номерів подібного штибу. Проте не у такій кількості й не з таким різким перекосом у захоплення ретро.

Другий — Jungle майже відучилися писати довгі пісні після For Ever. Не кажу, що очікую 10-хвилинні епіки, але щось ґрунтовне теж хотілося б мати, бо зараз ці треки скоріше задовільнення потреб людей із складнощами концентрації уваги. Тому і останні вислови гурту про «ми ніколи не писали музику під TikTok» із такою тривалістю сприймаються дещо суперечливо.

У всьому іншому, Sunshine варто послухати для настрою. Хоч і посидіти над ним можна було б трошки подовше, щоб зробити його ще більш повноцінним.

https://www.youtube.com/watch?v=uIHt-RjJpKM