Нагадуємо, що в "сезон горору" на книгу діє знижка до -25% 📖 А тепер далі до фрагменту ⬇️ "Жінка руха

Нагадуємо, що в "сезон горору" на книгу діє знижка до -25%

📖 А тепер далі до фрагменту ⬇️

"Жінка рухається неприродно. Не так, як живі люди, а так, наче в неї зламані всі кістки і розірвані мʼязи. Ці рухи шумні й гуркотливі. Вона нахиляється до мене, а я лише нерухомо сиджу, не спроможний ані закричати, ані дати відсіч. Вона простягає до мене висохлі руки, і перед тим, як я усвідомлюю, що відбувається, її нігті впиваються в мою шию та обличчя. Запах землі, розпаду і гнилі настільки сильний, що я відчуваю його смак у роті й мені перехоплює подих.
— ЙДИ ГЕТЬ, — кричить вона.
Висушені могилою великі пальці стискають мою шию під щелепою по обидва боки від горла.
— ЗАБИРАЙСЯ!!!
В очах зарябіло. Я не можу дихати. Намагаюся схопити привида руками, але вони проходять наскрізь. Біль прорізає бік. Гіпс вдаряється об підлогу. Руки привида не дають мені ані вдихнути, ані видихнути. У жінки мертве обличчя, але від нього віє ворожістю і зневагою. Мені важко не дивитися в її порожні очниці, адже вони прямо переді мною. Її тонкі губи вкриті мокрими ранами, а між зубами — жовтий наліт.
— Відпу... — сичу я.
Надто пізно я розумію, що останні миті життя не варто витрачати на перемовини з привидом. Колоди стіни старої зали розпливаються перед очима. Вілья-Маарія щось кричить крізь туман.
Хватка привида слабшає, коли той чує голос Вільї-Маарії. На мить жінка зупиняється, і я встигаю перевести подих. Приплив крові до обличчя відчувається надзвичайно приємно.
Але полегшення недовге. Одразу по тому привид знову тримає мене за горло, цього разу ще дужче, ніж раніше.
Вілья-Маарія зʼявляється з-за плеча привида. У неї в руках стара чавунна пательня, якою вона гамселить жінку по голові. Пательня пролітає так близько біля мого обличчя, що я відчуваю потік повітря від неї.
Мертвецькі руки спадають з моєї шиї. Я уривчастими подихами набираю кисень у легені. Всі болі світу, наче блискавки, пронизують моє тіло. Я хапаю ротом повітря, хоча його вже достатньо. Сам підводжусь на ліжку.
На свій жах, я бачу, що привид жінки не здається. Він лише відступив через пательню. Жінка досі летить над підлогою до мене, немов змія, страшно виє, а її висохлі очниці повні потойбічного гніву.
Далі моє поле зору закриває спина Вільї-Маарії. Я вже не знаю, що відбувається і чи зуміє Вілья-Маарія справді відігнати пекельну демоницю, але ще ніколи я не був настільки радий бачити чиїсь сідниці.
Вілья-Маарія верещить:
— Мамо! Дай Лаурі спокій!
Мамо?
— Йди звідси до біса! — щодуху кричить Вілья-Маарія. Вона вся трясеться.
Щось змінюється в атмосфері кімнати, легшає. Привид зникає, і Вілья-Маарія повільно опускається на підлогу.
Я торкаюся її плеча, але вона відкидає мою руку.
— Ти маєш піти, — каже вона.
— Ти... ти впевнена? — питаю.
— Вона повернеться. — Вілья-Маарія душить у собі плач і сідає на ноги. Поспіхом робить вдих. — Вона завжди повертається…"