«Розійшлися ми з нею, як туман по степу, як доріжки в лісі розходяться все далі й далі і ніколи не з

«Розійшлися ми з нею, як туман по степу, як доріжки в лісі розходяться все далі й далі і ніколи не зійдуться докупи. Так і наші доріжки вже розійшлись і ніколи не зійдуться на великому битому шляху життя. Не бути нам в парі. Моє серце покохало не богиню краси й розуму, а якусь чудову статую.
Вона тропічна болотяна пишна квітка, що тхне гнилятиною й багном".

І Радюк примітив, що пишна Ольжина краса неначе вже зблякла для його,
вже не надила його серця чарами. Навіть сама згадка про Ольгу стала для його скривдженої душі вже неприємна. Світ її краси неначе почав згасать.