Вибачте, сьогодні я фантазую на тему «Хмар»😅 дуже вже мене зачепили ці двоє, таке воно чудне це молоде кохання 19 століття сучасному читачеві, але таке миле 🤭
Радюк забув усе на світі: і батька, й матір, і самого себе, не чув навіть музик.
Він тільки бачив перед собою Ольгу, тільки почував її в своїх руках, і все ніби летів, неначе в Дантовому танці блаженних душ на небі. Він був щасливий, що держав її в своїх руках, що її дихання обвівало його лице, що її очі так близько заглядали в його очі. Йому заманулось, щоб не було й кінця тому танцеві.
В тіні колон Ольга дивилась на чудове Радюкове лице. Її очі стали блискать ніби промінням, і Радюк милувавсь тим промінням. Йому так забажалось сказать той комплімент, котрий він недавно чув, що якби він мав спроможність, то поставив би серед зали трон і посадив би на тому троні Ольгу не тільки як найкращу царицю всіх балів! та він того не сказав.
