Але добре, перейдімо до друзів головних героїв.

Але добре, перейдімо до друзів головних героїв. Рорі та Емілі. Ось їх окрім, як іронії, взагалі, по-іншому не можна сприймати. Рорі – це ловелас до корнів мозку, нарцис з дуже вульгарними жартами, що підбиває Коліна спершу зрадити, а потім набити лице коханцю дружини (Колін випадково бачить запис в календарі Тари про «Флірт», і не так розуміє, бо це була зустріч з головним оцим директором програми щодо маркетингу), від чого її кар’єра стає під загрозу. Дуже лицемірна штука. А Емілі – це збірний образ тієї дівчини, який хочуть бачити чоловіки: сексуальна, красива німфоманка, які хоча спробувати якнайбільше хлопців в своєму житті. Фактично, я відразу пробила, що вони будуть разом. До слова, за п’ятдесят сторінок до кінця і відразу переспали (тричі, як важливо уточнює автор нам).

О, ще один мій любимий момент: Колін, як нам дав зрозуміти автор, з самого початку вважає, фемінізм – це ненависть до чоловіків, в момент, коли він стає героєм вірусного відео, де типу «захищає свою дружину від приставання того директора», а насправді намагався зловити на зраді, потім ще вихваляється, що його прозвали борцем проти мізогінії. Логіка логічна. Ставлю п’ять балів.

Про дуже жахливі підкати Коліна-Джека в «Флірті», які СПРАВДІ оцінює Тара-Клер я просто промовчу. Краще закину в коментарі цей момент, бо тут справді потрібно читати та крінжувати. Єдине, що все ж скажу, якби хлопець мені таке написав, а ми умовно тільки почали спілкуватися, він би полетів в бан через секунду, але можливо після тридцяти стандарти падають, хз.

Але був і плюс цього всього: книга дуже легко читалася, просто летіла сторінка за сторінкою, хоча, можливо, це була відверта цікавість, як автор викрутить сюжетку далі і скільки разів я ще хлопну себе по лицю через це.

Не раджу. Даже не звертайте уваги.

#дегустація2026