Пальці протягуються вперед, підхоплюють один завиток моїх кучерів, і він вивчає його, а потім мене.

Пальці протягуються вперед, підхоплюють один завиток моїх кучерів, і він вивчає його, а потім мене. І ось так просто я раптом починаю заздрити всім його паперовим книжкам за те, що вони знають, як це — коли Флетчер Гардінг тримає тебе й знає так близько.
Мій рот залишається відкритим, як у риби на стіні, і мені… немає чого сказати.
— Ти така тиха. — Його очі сповнені сумнівів, тривоги, бажання та ще чогось більшого. Мені не потрібне дзеркало, щоб знати, що мої очі такі самі в цьому тісному просторі між нами. — Де всі ті розумні слова, які ти збирала?
— Вони, схоже, покинули мене.
— Здається, мене теж, — шепоче він так тихо, що я майже сумніваюся, чи не вигадала я наступні слова сама.
— Така гарненька.

Створені разом — Джуліана Сміт 🍁