— Я завжди тримав людей на відстані, — каже він тихим, майже вагальним голосом.

— Я завжди тримав людей на відстані, — каже він тихим, майже вагальним голосом.
Я кидаю погляд на нього, але він усе ще дивиться у вогонь відстороненим поглядом.
— Навіть у стосунках… не те щоб їх було багато, — продовжує він, ведучи пальцем по краю пляшки. — Не знаю, що це, але, мабуть, страх. Можливо, страх показати себе справжнього, відкритися для потенційного болю, або тому, що я ділився всім із родиною та найкращим другом, і боявся це втратити, — його щелепи стискаються, коли відблиски вогню танцюють на його обличчі. — Але потім я все одно їх втратив.
Моє серце стискається від болю в його словах, і наступна тиша здається ще важчою.
Тоді він повертається до мене, і в його погляді зʼявляється вразливість: — І навіть попри страх і біль… я хочу впустити тебе.
Моє серце калатає, коли я дивлюся в його очі, і ці слова влучають кудись глибоко всередину.
— Я теж.

Перечекати шторм — Ів Холмс 🌊