Після прочитання цієї книги я написав авторці «Я люблю тебе і ненавиджу за те що я плачу безперестан

Після прочитання цієї книги я написав авторці «Я люблю тебе і ненавиджу за те що я плачу безперестанку вже 20 хвилин».
А вона мені: "Це терапевтичні сльози". І правда.

Вау! От що я називаю дебютом, от що я називаю якісною літературою, такою, що в тебе завмирає серце, зупиняється дихання до кінця цієї книги. Такою, що ти перебуваєш з героями не лише ці 240 сторінок, а цілі роки: проживаєш у їхньому селі, знаєш усі щасливі і не дуже події, які там відбуваються, їздиш з ними по мальовничим місцям служби, народжуєш дітей, проживаєш історичні події і живеш з тінню.

Веремій Соррайло — головний герой «Тіні Малої Ведмедиці», ну, тобто той, хто розповідає свою історію. Історію своєї родини. Можливо, він дізнається її поступово, подекуди навіть пізно для самого себе (зробивши якісь поспішні висновки), але він хоче віддати все це наступним поколінням.
Можливо, він і не є головним героєм цієї історії, тому що тут також є його мати Мотря, в майбутньому його діти, їх діти і постійно фокус уваги самого Веремія змінюється: він розповідає про свою родину і їх родинну особливість. Тінь, з якою вони народжуються — це передається від матері первістку. Це елемент магічного реалізму, який, на мою думку, недостатньо був розкритий. Хоча і тут постає питання — може мені настільки це сподобалось, що мені цього було мало і хотілось ще??
Тінь здатна сховати вас і подекуди герої використовують її для того щоб, наприклад, грати в хованки)) Це були особливо дотепні сцени.

Варто відзначити, що це сімейна сага! Тааак, на 240 сторінках і знаєте шо? Мені вистачило! Авторка уміло і класно може подати вам інформацію 10 років на 2 сторінках і ви будете знати що відбувалось з нашою родиною Соррайлів, їх сусідами і людьми, які колись перебували у їх житті.
Тут не буде п’яти кілометрових описів побуту, не буде зайвого. Дуже класно обігруються часові лінії і якось гармонійно ти навіть ловиш спойлери, що буде далі від самого Веремія.
І ще мені сподобалось, що тут не було оцього навалювання героїв — з кожним поколінням додаються +10 персонажів (друзів, ворогів, коханців), ні. Все було в межах одного села, всі люди знайомі нам ще з часів, коли Веремій пішов в школу і подружився з крутецьким Карташем.

ЦЕ ЛИШЕ ДЕБЮТ! Я боюсь уявити, яку прозу надалі писатиме авторка. Ці метафори, цей красивущий текст, наповнений сенсами, зворотами, крааасивущими описами і найголовніше — вміння передати запах через сторінки. Мені здалось, що це теж елемент магічного реалізму, але вже з читачами, а не героями книги))
Тааак, інколи потрібно по декілька разів перечитати, що було написано, але воно однозначно вартує того, ти отримуєш таке естетично-читацьке задоволення, в тебе навертаються сльози від того наскільки це красиво і тобі не хочеться відпускати книгу з рук (особистий досвід, знаємо).

І звичайно фінал. Мені здається, і іншого, і кращого (господи прости, який же це кращий фінал) не придумаєш. Він з гіркотою, але з надією.

Це однозначно - 6/5, це однозначно одне з найкращих прочитаних цього року, це однозначно ТРЕБА ВАМ! 🥹️️️️️️

#Peachвідгук