Що довше живеш, то сентиментальнішим стаєш із роками.
Тому зараз хочеться, аби ці слова були сказані в ранковій тиші.
Поки Дніпро не поринув у свою святкову і не лише метушню.
Бо вони будуть про його абстрактне, тривке та людське.
Про Любов.
До Міста, чий характер вирізняє його з-поміж інших.
Міста дитинства та студентських років.
Зі стукотінням трамваїв і самотніми гудками нічних потягів.
Із рідними дворами, квітом акацій та спогадами про батьків.
…
Міста власного ритму життя.
Звичного і зрозумілого, вибудуваного роками зусиль та праці.
…
Міста, що попри біди й біль може за себе постояти.
Так було завжди.
Бо Свободу тут бережуть у серці.
…
Міста з українською душею, де щодня чутно з десяток мов і молитов різних релігій.
Міста, де незалежно від національності ти — завжди дніпрянин.
І оцінку тобі дадуть не за походженням, а за твоїми справами і вмінням дотримувати слова.
…
Міста нової Надії.
Для всіх, кого воно зустрічає тиснявою вокзалу, і чиї рани загоює під світлом лікарняних палат.
…
Міста, що завжди відштовхує штучне й награне, і залишає своє.
Історію та пам’ять про тих, хто присвятив йому себе.
…
Бо Дніпро — це Люди.
Наші історії і наші характери.
Тому це Місто мудре та водночас незбагненне, мрійливе та прагматичне, сміливе та уперте, привітне та завбачливе, послідовне, амбітне й подекуди навіть зарозуміле.
Місто, до якого неможливо бути байдужим.
…
Війна показала нам, що в одну мить може змінитися все.
І все ж є речі, які залишаються назавжди.
Тому я просто хочу ще раз нагадати.
Скількох би з нас не розкидало по різних областях, країнах та континентах, ми всі — дніпряни.
Люди, що вміють підтримувати і дбати одне про одного. Зараз і після того, як ця війна закінчиться.
Кожен приймає своє рішення.
Але Дніпро завжди радий всім.
Тим, кого серце кличе додому.
Тим, хто їде до нас з українського Донбасу чи Півдня, аби цей дім віднайти.
Тим, хто просто шукає нове і хоче спробувати себе тут.
…
З Днем народження, Рідний!
З Днем Міста, любі дніпряни.
Люблю.