Завтра у Дніпрі день жалоби.
За 14 жертвами, яких росія вбила зранку на залізничному вокзалі, і за ще 9 нашими земляками, чиї життя пацакські виродки відібрали за останній місяць.
…
Я не знаю, чи можна буде колись забути жах побаченого.
Чи зникне одного дня клубок у горлі — після сьогоднішнього і не лише.
І чи є слова, достатні для того, щоб висловити співчуття родинам, описати біль та лють від усього, що відбувається.
Але я знаю, що нам потрібна надія.
…
У міських лікарнях нині оговтуються поранені.
Після кількагодинних операцій, стабілізації на апаратах ШВЛ та витягання з їхніх тіл десятків уламків.
Сподіваємося на краще.
…
Низький уклін кожному й кожній з наших лікарів, медичних сестер і решті персоналу.
Цю біду вони знову зустріли наче титани.
Як завжди.
Бо звикли.
Бо сильніші за втому і міцніші за все це божевілля.
Хоча й не волають про це з кожної праски.