Ми вже не раз писали: якщо ми хочемо, щоб економіка витримувала війну, державна політика має бути сп

Ми вже не раз писали: якщо ми хочемо, щоб економіка витримувала війну, державна політика має бути спрямована не лише на те, скільки ще можна зібрати з бізнесу, а й на те, як дати йому можливість вижити, відновитися і знову інвестувати.

У 2022 році багато підприємств утрималися на плаву саме завдяки максимальному спрощенню правил, дерегуляції та більшій свободі у використанні власних ресурсів. Це дало можливість швидше адаптувати виробництво, перебудувати логістику, відновити пошкоджені активи — і зрештою стало одним із факторів подальшого економічного відновлення.

Тому сама по собі ідея підвищити ПДВ нічого такого не вирішує. ПДВ можна збільшити на один чи кілька пунктів, але для бізнесу це передусім означатиме дорожчі товари та послуги для кінцевого споживача. Нових ресурсів на ремонт обладнання, перенесення виробництва, генерацію, логістику чи модернізацію підприємство від цього не отримає.

Таке рішення може дати бюджету додаткові доходи — хоча зовсім не обов’язково в обсязі, який випливає з простої арифметики «ставка плюс один процентний пункт». Але це не є механізмом економічного відновлення.

Набагато цікавішою могла б бути інша конструкція: дозволити підприємству частину податкового зобов’язання спрямовувати безпосередньо на відновлення знищених або пошкоджених виробничих потужностей, обладнання, енергетики та логістики. Тобто держава тимчасово відмовляється від частини надходжень сьогодні, щоб підприємство швидше відновило виробництво і вже завтра генерувало більший оборот, зайнятість і податкову базу.

Саме такий підхід може стати практичним прообразом податку на виведений капітал (ПнВК), який в Україні роками обговорюють, але досі так і не запровадили.

Суть ПнВК проста: прибуток не оподатковується доти, доки він залишається в компанії та реінвестується у бізнес. Податок виникає тоді, коли власники виводять гроші з підприємства — насамперед через дивіденди та прирівняні до них операції.

Це принципово змінює стимули. Компанії не потрібно спочатку заплатити податок на прибуток, а вже із залишку купувати обладнання чи розширювати виробництво. Поки гроші працюють усередині бізнесу, податок відкладається.

Саме за таким принципом Естонія оподатковує розподілений прибуток із 2000 року. Дослідження на рівні компаній фіксували після реформи зростання частки нерозподіленого прибутку, покращення ліквідності, скорочення боргового навантаження, а також певний позитивний ефект для інвестицій і продуктивності.

Водночас OECD наголошує, що масштаб загального макроекономічного ефекту оцінити складніше.

Подібну модель згодом запровадила Латвія у 2018 році: прибуток компанії не оподатковується до моменту його розподілу. У Грузії «естонська модель» діє з 2017 року; Світовий банк зазначав, що на першому етапі після реформи реінвестована складова прямих іноземних інвестицій різко зросла, хоча для оцінки довгострокового ефекту потрібен ширший аналіз.

Тому ідея спрямовувати частину податкового ресурсу не просто до бюджету, а безпосередньо на відновлення підприємства, могла б стати способом протестувати ту саму економічну логіку: не забирати гроші з бізнесу в момент, коли вони потрібні для інвестицій, а оподатковувати їх тоді, коли вони вже виводяться зі сфери виробництва.

Під час війни це особливо важливо. Якщо завод утратив цех, склад, генерацію чи обладнання, йому насамперед потрібен капітал, щоб знову почати працювати. Якщо ж у цей момент одночасно збільшити податкове навантаження, можна отримати більше доходів на папері, але менше підприємств, інвестицій і податків у майбутньому.

Тому пріоритетом мають залишатися дерегуляція, спрощення процедур і створення механізмів, які дозволяють бізнесу спрямовувати максимальний обсяг власних ресурсів на відновлення та інвестиції.

Бо бюджет зрештою наповнюють не ставки податків самі по собі. Його наповнює економіка, яка працює.

📩Підписуйся на "Ціну держави" |Наш Facebook | Ставайте патронами |Ставайте спонсором YouTube | Підтримати разово або підпискою