🤩 Харизматична головна героїня та.

🤩 Харизматична головна героїня та... ото й усе, на жаль.

"Ґлорі Б. і свята Луїзіана" Даніель Арсено
Жорж, 2026, 280 стор.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

🛍️ Ґлорі — темношкіра жінка за 60, яку покинув чоловік заради — як вона впевнена — "пружних сідниць молодухи", тому вона потопає в накопиченні сміття, сварках із майже усіма мешканцями містечка, війні із сестрою, з якою вони не поділили будинок покійної матері, та намагається заробити на ставках. Щоправда, не як гравець, а як букмекерка.

🍵 А ще до неї приїздить донька, яка теж переживає не найкращі часи (бо отримала документи на розлучення із своїм багатим чоловіком, бо під час останньої справи стрибала в гречку — аж гай шумів — із партнером по фірмі), і знаходять мертвою найкращу подругу, яка, як кажуть поліцейські, здійснила суїцід, в що Ґлорі не вірить. По-перше, тому що та була чорницею 👀, а по-друге — збиралася навесні у Париж. "Ну яка нормальна людина помирає ДО того, як побачить Париж?", думає Ґлорі і починає двіж.

🤩 Разом із донькою, яка вирішила залишитися й допомогти матері, ковиряють ту ситуацію, ходять розмовляти то з тими, то з сими, трішки маніпулюють, шантажують, вистежують та обманюють, аби дізнатися, що насправді сталося із подругою. В процесі того всього донька не забарилася опинитися у ліжку ще й поліцейського, бо колись вони пішли разом на випускний, і хоча зараз він одружений на доньці місцевого олігарха, має двох донечок і не збирається, звісно, розлучатися, всі ці роки кохав тільки її, а от дивись, який я бомбезний мисливський будиночок купив, дружина таке не любить, тож її тут не буде.

🐈‍⬛ Госпадє дапамажі.

Коротше, якщо все це розкласти на послідовні сцени, то граційної системи там нема, дві жіночки — кожна із своїм ворохом скелетів в усіх шухлядках — шарахаються від одного NPC до іншого, аби зрештою в кінці абсолютно випадково випасти на злочинця.

🍂🍁 З-за того, що стрункої логіки в діях немає, то на читача послідовно-паралельно виплигує цілий вінегрет всього, що автор вважає цікаво-пригодницьким: підпільні бої собак, наркотрафік, пастир із мільйоном доларів, старі злочинці, молоді кримінальними, вуду, бездушні корпорації, що ведуть закулісні ігріща на винищення всього людства (це ж так логічно, блін, для великого бізнесу — знищувати тих, хто приносить тобі дохід, ага), ну або якщо не вийде всього, то хоча б тільки темношкірих — все одно "їх ніхто не рахує".

🐈‍⬛ Госпадє дапамажі-2.

‼️ Однак хочу відмітити, що от саме підсвітка теми щодо й досі (блядь, 21 сторіччя на дворі, коли це закінчиться нарешті вже???) жахливого ставлення до темношкірих людей додала книзі одну зірочку, бо так би було б дві, не більше.

До речі, характер самої Ґлорі теж постійно шарахається від лютої набожності до постулатів "та на ті церковні збори вона ходила чисто від скуки", що також не додавав цілісності твору.

🤩 Зрештою, якби не харизма ГГ (можливо, в тому числі оці шарахання з полюса на полюс теж додали барв), то я б навіть не дочитувала. В кінці книги є початок наступної історії про Ґлорі, але я навіть не відкривала.

🍂 Вердикт: читати можна, а можна й не читати.