​​Після «Краплі скверни» дуже хотілося ще почитати Беннетта.

​​Після «Краплі скверни» дуже хотілося ще почитати Беннетта. І в «Апріорі» як раз виходить його інший цикл фентезі – «Божественні міста». Це більш рання серія автора, завершена трилогія, в якій відчувається «подих» серії про левіафанів. Далі мої враження від першого тому – «Місто сходів».

За світобудовою серія дуже цікава. Окрім фентезійної частини некепський шмат тексту присвячений політиці і опису ворогуючих «фракцій». Якщо коротко переказувати лор, то уявіть Континент, де живуть люди і 6 богів. Боги вміють міняти фізику, зачаровувати предмети, дарувати своїм прихильникам різну благодать… - та й взагалі все, що мають вміти боги у фентезі. В якийсь момент народ Континенту відчув себе обраним і почав окупацію сусідніх країн. Так тривало віками. Аж поки житель однієї з поневолених країн (за іронією – чорношкірих) не винайшов зброю, що вбиває богів. Колишні раби підняли повстання, перебили всіх богів і самі захопили Континент. При цьому заборонивши місцевим їх історію, божественні тексти і артефакти (хоча самі їх залюбки досліджували). З тих пір пройшло 75 років… і от ми на початку книги. Хтось убив професора-історика – найбільшого фахівця з божественного. Розслідувати його смерть прибуває тендітна і дуже фахова слідча та її кремезний мовчазний помічник.

За атмосферою «Місто сходів» відчувається як пробник «Затруєної чаші». У книзі є така ж божевільна візуальна естетика. Після смерті богів, їхня магія почала деформуватися: вулиці міст виверталися, будинки розтягувалися чи «приростали» до інших, їхні пропорції змінювалися – описане дуже схоже на дію крові левіафанів у серії про Анну і Діна. За жанром це також детектив, вписаний у дуже незвичну світобудову. Цікаво, що розбираючись з природою божественного, автор дає свіжий погляд на те, як віряни впливають на богів (принаймні я такого у фентезі ще не читала). Загалом, з сюжету можна взяти чимало ідей-роздумів про взаємовплив рабів і господ.

Якщо ж говорити про персонажів, їхні діалоги і мотивацію, то вони відчуваються «пробниками» «Затруєної чаші», на яких автор набивав руку. Головна героїня представлена супер-крутою агенткою, а її помічник виконує функції принеси-постеж-захисти. І саме він закриває більшість сюжетних шпарин в дусі: «звідки персонажі про це дізналися?» чи «де вони взяли ці речі?». Будучи непомітним, десь як йєті-альбінос на вулиці Вікторіанського Лондона, цей помічник займається стеженням і роботою під прикриттям (і може навіть роздобути прапор давно зниклого королівства на борту повітряного човна посеред неба). Словом, якщо будете читати, в деяких моментах внутрішній голос волатиме: «як? Ну, як?» - і відповіді не буде. Та все ж герої «пробні», а не «браковані», і за сюжетом цікаво спостерігати, як і за тим, чим закінчиться книга.

Українською видає «Апріорі». Після першого тому я одразу беруся за другий, світ мене таки зацікавив. Якщо любите незвичні світи – книга варта уваги, тут дуже гарна мішанка знайомих елементів з різних культур, подана в авторській обробці. А також цікаві роздуми над природою божественного і силою колективного мислення, яке творить дива.