#прожиття Курси, які змінили моє життя (частина перша)

Це був початок третього курсу і я розумію, що робота уже не за горами, а я нічого не вмію. Якщо чисто вчити те, що дають в університеті, то я вийду пустим місцем. І щось мені друг розказує за курси Cyberschool. Це були безкоштовні курси організовані Єгором Аушевом при Unit City, де головна тематика це була кібербезпека у всіх доменах від аудиту до network security, web security, penetration testing, binary exploitation. Тепер вони ще існують, але концептуально ці курси тепер абсолютно відрізняються від того, що було тоді у мене. Я не довго вагався і вирішив спробувати. Зрозуміло, що бажаючих на такі курси було багато і через це був зроблений відбір з декількох етапів:

-тести по загальних знаннях кібербезпеки
-тести знання англ
-оффлайн екзамен у форматі CTF
-співбесіда
-вступні курси
-екзамен після вступних курсів

У цілому подалося людей десь 2000. Після тестів очікувалося, що топ 200 людей пройдуть далі. Була створена рейтингова система і вона брала до уваги результати двох тестів. З англійською у мене проблем не було, але для тестів по кб, я не соромився і гуглив питання, коли їх не знав. На той момент, я не бачив сенсу грати «чесно», бо 100% інші будуть робити теж саме. Кек в тому, що мій друг, який розказав за ці курси, якраз таки не пройшов цей етап, бо він був чесним…

Тим не менш, у мене результати були норм і настав час оффлайн екзамену. Тоді я взагалі нічого не знав по кібербезпеці і коли я бачу завдання, де мені треба щось взламувати, витягувати зашифровану інформацію з картинок, гратись з ассемблером – я реально офігів. Екзамен проводився на території Unit City і нам далося 6 годин, щоб вирішити якнайбільше завдань. Це було реально складно. Мій мозок працював на 200% пробуючи якнайшвидше розібратися хоча б з якимись завданнями. Щось вийшло, але само собою, що більшість завдань я не вирішив. Я уже змирився, що тут буде габела, але я тепер знав, як реально кб може виглядати і скільки тут всього цікавого.

На мій подив, мені написали, що я пройшов на співбесіду. На співбесіді мене питали всякого різного і почалася розмова за вступні курси. Суть в тому, що ці курси були з 9 до 18. Я спочатку думав, що вони рофлять і що не будуть до цього так суворо ставитися, але факт у тому, що ставилися суворо. Це був грудень і якраз період сесії, тому я переживав за те, як я буду це все менеджити. Все одно, зваживши всі за і проти, я вирішив піти далі. Я пам’ятаю, як коли я подавав документи, то забув снинути ІПН і відправив його окремим повідомленням, а у відповідь мені сказали: «Будьте уважними, ми очікуємо дисциплінованості та зібраності від наших студентів». Я пустив трохи керпічиків і зрозумів, що буде весело…

На вступні курси пішло десь 55 людей, але вже через тиждень було лише людей 30. Це був місяць навчань, де були лекції від різних класних фахівців, давалися практичні заняття. Все як треба. Мені дуже подобалося і я старався робити все, що можу і не можу. Але не було все так гладко. Одне запізнення без попередження – це 1 штраф. А 3 штрафи і тебе виганяють. Навіть з попередженням це треба було торгуватися сильно, щоб з цього не було проблеми, але я спочатку до цього не ставився серйозно. Одного разу мені треба було допомогти дівчині. Вона мені подобалася і упускати шанс зробити щось добре – недопустимо. Треба було зранку допомогти привезти валізи на вокзал, там провести її, туди сюди. Я ризикнув і вирішив, що не кінець світу, трохи запізнюсь. Я допоміг, мені ще подарували няшні новорічні шкарпетки і я щасливий. Приходжу на курси, а мені Project Manager починає дуже чітко давати знати, що якщо ще раз так запізнишся, то сайонара. Я нормально так шуганувся. Тим не менш, у мене були тепер класні носочки, тому #worth.

У кінці були екзамени, де нам давалися різні практичні завдання. Також враховувалося все, що було виконано під час курсів. У кінцевому рахунку мені запропонували піти на головний етап курсів. Та про цей етап уже поговориться окремим постом.