Хочу вам сказати, що цей проєкт крутий передусім через спосіб, у який він працює зі спадщиною.

Хочу вам сказати, що цей проєкт крутий передусім через спосіб, у який він працює зі спадщиною.

Тут не намагаються знайти одну універсальну ознаку «українськості». Навпаки — беруть кілька різних історичних пластів і ставлять їх паралельно. Разом, але окремо. І це прекрасний спосіб буквально передати сам принцип роботи зі спадщиною. Бо іноді сам матеріал, із яким ми працюємо, дозволяє фізично втілити концепцію — і безглуздо цим не скористатися.

Хліб тут є повсякденною формою, через яку можна говорити про тяглість української культури є, але чи державності — ще не знаю, чи це слово доречне у недержавних проєктах. У різні часи хліб міг відображати багатство і бідність, доступність різних зернових та інших сільськогосподарських культур, стан господарства, економіки, технології приготування їжі.

І технологічно тут теж дуже цікаве поле. Різні види хліба передбачають різні режими роботи з борошном, закваскою, ферментацією, а подекуди й заварюванням, тому мені особливо цікаво було б почути, як саме історичні рецептурні принципи переводили в сучасне комерційне виробництво.

В проєкті написано, що для трьох шарів ( України часів Русі, Гетьманщини та УНР) підсумували командою досліджене в українських рецептах, що включають пророщене зерно, здобне тісто на маслі та жовтках, й такі інгрідієнти для хліба як картопля й мак.

Важливе уточнення: автори самі кажуть, що не намагалися буквально реконструювати конкретні історичні рецепти. А шкода.

Вони працювали радше з характерними рецептурними принципами кожної доби — і це окей. Але мені хотілося б, щоб саме цей процес був показаний значно детальніше.

Бо нове тут виникає саме від поєднання речей, збережених поруч. Новизна не в тому, що кожен історичний елемент переробили до невпізнаваності, а в тому, що між кількома шарами пам’яті виник новий зв’язок — новий нейрон, новий місток.

Це не стилізація всіх джерел під якусь одну нову форму. Це принцип, у якому три окремі історичні пласти стають одним новим продуктом, але не перестають бути трьома окремими.

Для повного ідеалу мені тут бракує детальнішого показу джерел. Звідки саме взялися ці рецептурні ознаки? Які конкретні історичні джерела за ними стояли? Що було історичним матеріалом, що довелося адаптувати до сучасного виробництва, а що виникло вже під час розробки самого продукту?

Фактично тут є дуже конкретний ланцюг:

історичне джерело → висновок дослідника → рецептурна ознака → технологічна адаптація → новий продукт.

Бо моє контрольне питання до будь-якої роботи зі спадщиною — «що ми запозичили, що зберегли, що змінили і що додали?» — тут має напрочуд конкретну відповідь.

І саме тому це дуже методично зроблений проєкт.

👏🏻👏🏻👏🏻