Ба більше, Мікель та Хабі ще й були найкращими друзями в дитинстві.
Їхній тренер Роберто Монтьєль з ностальгією пригадує середину 1990-х, коли Антігуоко громив Атлетик Більбао та перемагав Реал Сосьєдад.
"Мікель мав більше таланту до дриблінгу, а Хабі вже тоді краще виконував передачі".
"Якось ми виграли турнір U12, що об'єднував 7 баскських районів, і вони виблискували обоє. Хабі довго не ріс, був крихітнім, але з неймовірною силою пробив у поперечину з-за меж штрафного. Ми були приголомшені. Зі свого боку Мікель постійно обігрував, проривався, і якось забив гол, обігравши трьох на носовому платку. Дуже було видовищно".
Монтьєль шкодує, що Алонсо з Артетою не судилося зіграти разом у дорослому футболі.
Після того, як Мікель поїхав до Ла Масії у 1997-му, вони перетнулися лише в Іспанії U21 у 2002-му.
"Мікель завжди був занурений у світ Барси та захоплювався Гвардіолою. Тому і його філософія побудована на контролі та володіння м'ячем. Хабі пройшов інший шлях. Він теж перетнувся з Пепом в Баварії, але його також тренували Пеллегріні, Моурінью, Анчелотті, які прищепили іншу, дещо протилежну філософію. В її основі стійкість і бойовий дух".
За кого Монтьєль сьогодні? Та за обох. Він тренував десятки років, але більше ніколи не мав подібної групи.
"По щирості, я не думав, що Мікель стане тренером. Коли він грав у мене, то не говорив, його ніхто не чув у роздягальні. А потім він став асистентом Пепа в Манчестер Сіті і запросив мене на тренування. Пеп дозволив йому його провести, і я подумав: "Ого! Нічого собі ти змінився!"
Важко вгадати, ким стане дитина. Але я точно знаю, що вже тоді у Хабі й Мікеля були тренерські якості. Вони знали, як керувати на полі товаришами по команді".