"Навчаючись на тренера, я мав певний гандикап - я не був професійним футболістом. Не був частиною цього світу.
Найближче до еліти я був під час навчання. В ту пору я дуже захоплювався грою Атлетика Б'єлси. Досі пам'ятаю їхній матч проти Ман Юнайтед у 2012 році в Лізі Європи.
Я був так ним схвильований, що вирішив поїхати з Аргентини до Більбао, щоб подивитися фінал Кубка короля, де Атлетик Б'єлси мав зіграти з Барселоною Гвардіоли. Єдина проблема була в тому, що аби купити квитка, мені треба було продати свій мотоцикл. Я мав обрати. І я поїхав.
А вже коли я приїхав до Іспанії, то познайомився з компанією. Один з тих чоловіків знав Клаудіо Віваса, асистента Марсело. Він був дуже добрим до мене - пропустив на матч безплатно і навіть дозволив дивитися тренування!"
Без сумніву, Мартін Ансельмі - великий футбольний ентузіаст.
Без слів ясно, що у нього чітка ігрова філософія, заснована на ідеях обожнюваного ним Б'єлси.
Але, чорт забирай, якщо ти тільки-но очолив Ельче, а навпроти - чи не найшвидша в контратаках команда на планеті, то, може, свою філософію варто приструнити; підкорити власне его колективному благу?
Щоб не було ось так.
Щоб глядачі не тікали від ганьби з матчу улюбленої команди вже на 60-й хвилині.
Ну, і щоб шлях самого Ансельмі в Ельче не завершився так само безславно, як і на попередніх роботах у Порту й Ботафого, де теж - дивина! - 1,35 очка за гру визнали важливішими за вірність тактичним догматам.