Тимчасові прихистки мали дати людям дах над головою на перший час після евакуації.

Тимчасові прихистки мали дати людям дах над головою на перший час після евакуації. Але для тисяч українців цей «перший час» триває вже роками. Станом на червень 2026 року в Україні було понад 1,5 тис. колективних центрів, у яких проживали близько 70,5 тис. людей. За даними опитування УВКБ ООН та Офісу Омбудсмана, 69% опитаних мешканців таких центрів живуть там щонайменше рік, а 29% – понад три роки.

‼️Головною перешкодою для переїзду залишається вартість житла: 58% опитаних не можуть його собі дозволити. Ще 16% чекають на можливість повернутися додому, а 7% не знають, куди можуть переїхати.

Для багатьох ВПО колективний центр – єдине місце, де вони можуть жити. Але наше завдання – дати людям реальну можливість переїхати звідти в окреме житло.

Для цього потрібна системна житлова політика для внутрішньо переміщених осіб. Комусь потрібне соціальне житло або доступна оренда, комусь – пільгова іпотека. Люди, чиї домівки зруйновані, мають вчасно отримувати компенсації, а житлові ваучери для ВПО з окупованих територій повинні стати доступними для більшої кількості родин. Однак нинішніх програм недостатньо за масштабом, тому першочергово отрібно розширювати «єОселю» та паралельно запускати велику державну програму доступного житла, яка об'єднає кошти бюджету, громад, міжнародних партнерів і приватних інвесторів.

Врешті колективний центр має залишатися першим безпечним прихистком після евакуації, а не ставати житлом на роки, і кожна сімʼя повинна мати можливість переїхати у власне чи орендоване житло або, коли це стане безпечно, повернутися додому.