Питання «а коли повернуть Бандеру» стабільно тримає перше місце в коментарях під кожним матеріалом п

Питання «а коли повернуть Бандеру» стабільно тримає перше місце в коментарях під кожним матеріалом про перепоховання. Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров у прямому ефірі нашого каналу відповів на нього так, як держслужбовці зазвичай не відповідають: гарантій немає, і він особисто не знає, наскільки це реальний крок.

Причина не політична і навіть не дипломатична. Вона юридична, і полягає в тому, що рішення ухвалює не держава, не громадськість і навіть не завжди родина, а власник поховання, яким у різних країнах виявляються різні люди.

Найкраще це видно на прикладі Коновальця, чию могилу в Роттердамі вдалося відкрити 11 серпня. Власником поховання була не родина, а Українська стрілецька громада Канади – ветеранська організація, заснована у двадцяті роки минулого століття, яка десятиліттями сплачувала за місце на кладовищі Кросвейк. У випадку Бандери, вбитого в Мюнхені 1959 року, власниками є родичі, і все залежить від їхнього рішення.

Законодавство європейських країн дає преференції або родині, або тому, хто фактично платить, тому кожне повернення починається з питання про власника. З Петлюрою та Скоропадським ще складніше, хоча пан Олександр відкрито називає обох керівниками незалежної держави, які мають лежати в незалежній Україні. У Петлюри родичів не залишилося, і за могилою доглядає паризька громада. У Скоропадського родичі є по жіночій лінії, але платять інші люди. До того ж обидва лежать у родинних похованнях разом із дружинами й доньками, тобто переміщати довелося б цілі родинні ділянки.

Саме тому наступних імен в Українському інституті національної пам'яті свідомо не називають, хоча МЗС уже опрацювало базу приблизно з 200 поховань, за якими наглядають дипломатичні установи України по всій планеті. Могила Петлюри – на цвинтарі Монпарнас у 14-му окрузі Парижа. Більшість же українських поховань розкидані по маленьких містечках і сільських цвинтарях, де публічність перетворюється на пряму загрозу. Ба навіть у великих містах поховання наших героїв загрожені: так, могилу Бандери в Мюнхені плюндрували неодноразово, а в Кракові нещодавно пошкодили надгробок письменника Богдана Лепкого.

Є й аргумент, несподіваний для самої логіки перепоховань. Директор УІНП вважає, що могила загалом погано працює як місце пошанування, і згадує фотографії, на яких Бандера (у травні 1958 року) виступає біля могили Коновальця з трибуни, поруч із хором, що для цвинтаря є нонсенсом. Тому інститут разом із консульствами пропонує меморіалізувати вулиці, сквери й парки, пов'язані з цими людьми, а не перетворювати кладовища на майданчики для промов.

Повна розмова про те, хто повернеться наступним і де постане Національний Пантеон, уже на каналі.

Історія без міфів | YouTube | Instagram | Facebook | Threads